Мовою статутів, документації, діловодства, команд та іншого статутного спілкування у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, є державна мова.
(Закон Про засади державної мовної політики || від 03.07.2012р. - № 5029-VI)
Мене нещодавно запитали, чому ми перекладаємо російський субстантивований прикметник «русские» як «росіяни», і чи не є це з нашого боку «етичним кроком щодо рф».
Ні, це не етичний крок. Етичним кроком було б тягти «русскіє» в нашу мову. Якщо ми гребуємо всим російським, то й нема чого легалізувати його в українській. До того ж етнонім не може бути прикметником.
«Русские» — це самоназва росіян (ендоетнонім). А ми їх маємо називати згідно з правилами нашої мови — або росіянами, або історично правильними екзоетнонімами московити, москвини, московці. І в жодному разі не русЬкими, бо це ті, що стосуються Руси, тобто України (як і руси та русини). Тому й слова русифікація та дерусифікація з цього погляду некоректні. Замість них правильно московізація / змосковщення або росіянізація / зросійщення; демосковізація / знемосковщення або деросіянізація / знеросійщення. А найкращий відповідник для русофобії — mizorósія (від грец. μῖσος (misos) — «зневага», на противагу φόβος (фобос) — «страх»).
У нашій мові транскрипція російського прикметника «русскій» залишається у складі тільки одного кліше — «русскій мір». Його ми не перекладаємо, бо воно усталилося в такому вигляді. Усе інше перекладаємо, зокрема кліше «хорошие русские» — «хороші росіяни».
До речі, на московії з її одвічним антисемітизмом, расизмом та іншими -измами дуже болюче ставлення до «багатонаціоналочки», адже росіяни — це окрошка з усіх громадян так званої російської федерації (буряти, калмики, дагестанці тощо). Тому кожен етнічний московит там кричить: «Я нє расіянін, я русскій!». В Україні ви русскіми не були й не будете.
Говорімо та пишімо правильно! 😉
© Редакторка Ольга Васильєва
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=330557872683149
У зв’язку з традиційною обрядовістю до знакового дня — дев’ятого листопада — із нерідко інерційним виспівуванням похвали «солов’їнійкалиновій», думками мимоволі повертаєшся до серпневої публікації журналістки Тамари Трофимчук про заматючення сучасного життєвого простору.
Ну, нехай уже окремі спиті екземпляри недочоловіків чи прищаві підлітки наввипередки пробують себе на бажану «крутість» їхні «бе» та «мать» через кожне нормальне слово можна списати на особливості віку чи стану. Але — якби ж то!
…«Це так прикольно!» — ділиться зі знайомою на тролейбусній зупинці ще молода, модно одягнена жінка своїми враженнями про гостювання у синаприймака. Розповідає, що сват у неї — ще той хохмач: любить із внучкою Арішкою посвоєму здороватися: «Привєт, й...б твою мать!». А що мала вже у свої півтора рочку береться говорити, то радо відгукується: «Льопа мать!» — «Це так смішно виходить, ми всі обхахатались».
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
А то ви назвою «русини»
Назвать готові москаля.
--------
Цей вірш Шевченко присвятив запроданцям які називають москалів історичними назвами українців "русини, руснаки руси, русня, русяві, русичи" ніби ми "адіннарот".
Чому кацапів та москалів не можна називати словом "русня" - Ірина Фаріон
З АРХІВУ Інституту для вивчення СССР:
До редакції Українських Видань “Інституту для вивчення СССР”.
Я довідався, що після видання моєї монографії — “Жидівська автономія на Україні” - виникли сумніви щодо уживаних мною термінів “жид” і “жидівський” замість прийнятих у Совєтській Україні “єврей” і “єврейський”.
З приводу цих сумнівів стверджую, що термін “жид” є властивий українській мові як теж іншим слов’янським мовам (наприклад: польська, чеська, білоруська), уживання його в згаданих мовах є природне і не має зневажливого характеру, як у мові російській. Уважаю, що в Совєтській Україні приписано уживати виключно слова “єврей” зі святенництва, щоб не викликати у читачів, котрі звикли до образливого сенсу слова “жид” у російській мові, запідозріння автора в антисемітизмі. Очевидно, ніхто з читачів моєї Монографії не запідозрить в антисемітизмі її національно-жидівського автора.
І справді, я уживаю послідовно цієї термінології в моїх українських творах уже з 1918 р., коли я почав говорити та писати українською мовою. Так, уже моя перша більша праця в українській мові — “Листи жидівського соціял-демократа про Україну”, котру я видав у Відні в 1921 р., уживає виключно термін “жид”.
Так само моя стаття про становище жидівства в СССР, надрукована в ч. 16 “Українського Збірника” в “Інституті для вивчення СССР” у Мюнхені, уживає термінів “жид”, “жидівський” і т. д. Взагалі, я засадничо ніколи не погодився б на уживання терміну “єврей” у моїх українських працях, бо добачав би в тому святенництво та боягузство.
Проф. д-р Соломон Ґольдельман
Єрусалим, січень 1964.
Доктор филологических наук Ирина Фарион не считает обидным слово "жид" и говорит, что оно даже есть в "Большом орфографическом словаре украинского языка".
Об этом она сказала в интервью "Главкому", комментируя скандал из-за того, что "свободовец" Игорь Мирошниченко назвал американскую актрису украинского происхождения Милу Кунис "жидовкой".