КАТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ПАНТЕОНІ ПОЛЬСЬКИХ «ГЕРОЇВ»

Знайомтеся: на світлині – наш земляк, уродженець міста Бережани, Почесний громадянин міста Тернополя, масон, один із найближчих поплічників Юзефа Пілсудського, з 1935-го року – фактичний диктатор Польщі, з 1936-го – Маршал Польщі, Кавалер Ордена Білого Орла (1936 рік), Головнокомандувач польської армії на початку німецько-польської війни 1939 року, КАТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ В ПАНТЕОНІ ПОЛЬСЬКИХ «ГЕРОЇВ».
Так, все це про Едварда Ридза-Сміглого (Edward Rydz-Śmigły). 

Читайте також: Поляки, як і інші імперці, дуже слабкі на історичну пам'ять

Для українців постать Едварда Ридза-Сміглого асоціюється виключно із репресіями та трагічними сторінками історії через його безпосередню відповідальність за жорстокі воєнні злочини та антиукраїнську політику Другої Речі Посполитої.
В українській історичній пам'яті його сприйняття сформоване трьома головними факторами: 

Гібридна війна та диверсії проти Карпатської України.
Масові страти січовиків на карпатських перевалах.
Політика пацифікації та асиміляції. 

Розберемо злочини цього польського катюги та убійника більш детально. 

Едвард Ридз-Сміглий і Карпатська Україна.
Відносини між диктатором Польщі Едвардом Ридзом-Сміглим та Карпатською Україною у 1938–1939 роках були відверто ворожими, а дії польського керівництва під його командуванням призвели до однієї з найтрагічніших сторінок закарпатської історії. 

Польська влада розглядала виникнення автономної, а згодом незалежності Карпатської України під проводом Августина Волошина як пряму загрозу для своєї територіальної цілісності. Варшава побоювалася, що ця держава стане «українським П'ємонтом» – каталізатором національно-визвольного руху для мільйонів українців, які проживали у складі тогочасної Польщі (на Галичині та Волині).
Диктатор Едвард Ридз-Сміглий та міністр закордонних справ Юзеф Бек активно підтримували ідею ліквідації Карпатської України з метою встановлення спільного польсько-угорського кордону. Вони вважали, що це стратегічно послабить геополітичний тиск з боку Третього Райху та СРСР, а також ізолює українське питання.

Поляки, як і інші імперці, дуже слабкі на історичну пам'ять

«23 жовтня 1944 року було прийнято рішення про створення польських частин в складі Вермахту (Polnische Wehrmacht), в подальшому у Радомі з добровольців-поляків почалося формування «Легіону Білого Орла» (Legion Orła Białego), в якому легіонерам гарантували грошове і інше забезпечення за нормами постачання солдатів Вермахту. З доповідей представництва польського уряду в окупованій Польщі слідує, що до кінця 1944 року в Вермахт було призвано близько 450 тисяч громадян довоєнної Польщі. Загалом можна вважати, що через німецьку армію під час війни їх пройшло близько півмільйона», – пише польський історик, доктор наук, професор, директор Інституту Історії Сілезького Університету Ришард Качмарек.

Хочеться порадити президенту Польщі Каролю Навроцькому, який пропонує прирівняти «бандерівський символ» до символів націонал-соціалізму та радянського комунізму, спочатку розібратися з власною історією. Наприклад, з символікою елітарної польської військової частини – «Легіону Білого Орла», який поляки сформували на зразок «Waffen SS Polen», і під цією символікою служили Гітлеру.

Символи польського «Легіону Білого Орла»:

біло-червоне гусарське крило з написом «Im Dienst der Deutschen Wehrmacht» («На службі Вермахту») було символом частини Легіону. Біло-червоний польський прапор із написом «Вермахт чекає на тебе! Разом із нами воюй проти більшовиків!» був розпізнавальним знаком військових казарм.

«Ми можемо вважати, що у 2-х – 3-х млн. чоловік в Польщі є родич, який служив у Вермахті. Скільки з них знають про те, що з ними сталося? Напевно не всі. До мене постійно приходять студенти і запитують, як встановити, що сталося з дядьком, з дідом. Їх рідні про це мовчали, вони обмежувалися фразою, що дід загинув на війні. Але для третього післявоєнного покоління цього вже недостатньо» – пише професор Ришард Качмарек у своїй книзі «Поляки в Вермахті».

За даними директора Інституту Історії Сілезького Університету Ришарда Качмарека, поляки воювали за Гітлера: «на Західному і Східному фронтах, у Роммеля в Африці і на Балканах. На кладовищі на Криті, де лежать загиблі учасники німецького десанту 1941 року, я знаходив і польські прізвища. Такі ж прізвища я знаходив і на військових кладовищах в Фінляндії, де ховали солдатів Вермахту, які підтримали фінів у війні з СРСР».

Поляки, як і інші імперці, дуже слабкі на історичну пам'ять. Треба їх носом вмокнути в їхнє ж гἰмਮס!

Народний депутат України 8 скликання Єгорка Соболєв отримав орден Богдана Хмельницького III ступеня. А міг би отримати підозру в кримінальному провадженні №62023100130000825 від 31.05.2023 за фактом ухилення від військової служби.

Про те, що солдат Соболєв у 2022-2023 роках фіктивно рахувався кулеметником у 251 окремому батальйоні ТрО (військова частина А4643) стало відомо в 2023 році в ходу досудового розслідування кримінального провадження, зареєстрованого за фактом ухилення від військової служби капітана (на даний час – майора запасу) Володимира Омеляна (екс-міністра інфраструктури).

251 об ТрО – це знаменита військова частина, створена Залужним влітку 2022 року для прилаштування воїнів з оточення Порошенка. Батальйон дислокувався в Каневі, при цьому заступником начальника штабу фіктивно рахувався колишній генеральний, прости господи прокурор, Юрій Луценко.

Омелян також «проходив службу» у 251 окремому батальйоні ТрО в групі планування штабу батальйону й жодного разу за час перебування в списках особового складу (з жовтня 2022 року по травень 2023 року) у військовій частині не з’явився. Що не завадило Омеляну отримувати не тільки грошову допомогу, але й додаткову винагороду за безпосередню участь у бойових діях та статус УБД.

Що стосується екс-народного депутата Соболєва, то йому взагалі було гріх виконувати обов’язки військової служби з огляду на те, що його колишній помічник-консультант Шабунін на той час «проходив службу» в НАЗК. Тож уся різниця між Соболєвим і Шабуніним полягала в посадах: Соболєв рахувався кулеметником стрілецького відділення 251 окремого батальйону ТрО (в/чА4643), а Шабунін – стрільцем стрілецького відділення 207 окремого батальйону ТрО (в/ч А7376).

25 серпня 2023 року слідчі ТУ ДБР у м.Києві провели обшук за місцем проживання Омеляна в м.Сарни (на той час екс-міністр перевівся в 104 окрему бригаду ТрО), де знайшли дві вкрадених гранати Ф-1 (для людей, які ніколи не були на фронті, усе, що пов’язано з війною, є екзотикою і вони дарують один одному гільзи, тубуси від ручних гранатометів і навіть бойові гранати – достатньо згадати, як від вибуху подарованої гранати загинув помічник Залужного), стосовно Омеляна було зареєстровано ще одне кримінальне провадження – за фактом незаконного поводження з боєприпасами. Після чого «учасник бойових дій» кинувся до Головного юриста України, благаючи продати йому цю справу.

Люди брешуть, що Омелян стояв на колінах і ледь не цілував руки Головному юристові, обіцяючи, що більше ніколи не буде лізти в політику, плював на портрет Порошенка та умовляв випустити його за кордон. І таки умовив. Гроші, звісно, також заплатив – без грошей подібні речі не робляться. Але в даному випадку гроші – то було не головне, головним були обіцянки Омеляна стати на шлях виправлення й надавати інформацію про злочинну діяльність Сивочолого Гетьмана.

Обидві сторони чесно виконували свої зобов’язання: Головний юрист розпорядився списати справу Омеляна в архів і дати «учаснику бойових дій» можливість виїхати в Лондон, а Омелян, розповів усе, що йому відомо про витівки попереднього Арбітра Нації. Але після того, як 21 травня 2025 року Головний юрист покинув наш грішний світ, Омелян вирішив, що в нього більше немає зобов’язань і оголосив про своє повернення в політичне життя.

При цьому Омелян забув, що Земля кругла, а підняти матеріали списаної в архів справи нескладно. Відтак 13 травня 2026 року Омеляну повідомлено про підозру. Але оскільки Омелян заплатив за всіх фігурантів справи, а не лише за себе, при цьому інші фігуранти своїх зобов’язань не порушували, то Єгорка Соболєв зашився не тільки без підозри, але ще й з орденом. З чим ми його і поздоровляємо.

Тож хотів би на правах давнього знайомого дати орденоносному Єгорці пораду – стулити пельку й менше розпатякувати в інтерв’ю про те, що Шабунін незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності. Бо Земля кругла й можна зненацька повторити шлях Омеляна.

Історію в Польщі пишуть пропагандисти, а не історики

Історію в Польщі пишуть пропагандисти, а не історики.

Не було ніякої "Волинської різанини" це двосторонній етнічний конфлікт та результат міжетнічної війни, спричиненої окупаційною політикою та соціально-національним гнітом.

Головні учасники: ОУН (б) та Українська повстанська армія (УПА) з одного боку; польська Армія Крайова (АК), батальйони хлопські та польські повстанські загони — з іншого.

Поляків загинуло більше тому що українці проживало на цій території в сім разів більше. 

У період 1943–1944 роках майже у кожному селі на Волині гинули і українці, і поляки. Десь вбивства були масовішими, а десь райони були краще укріпленими. Дані щодо загиблих різняться, особливо з польського боку. Ще в 90-х роках звучала цифра - близько 50 тисяч загиблих поляків, потім озвучили 75 тисяч, далі - 90, 100 тисяч. Більш праві історики говорять вже й про 250 тисяч і навіть 500 тисяч. Так що методології немає, але є жонглювання цифрами".

Проте документально підтвердити вдалося близько 30 тисяч жертв. Українські дослідники оцінюють втрати поляків у 38–39 тисяч осіб. Щодо числа загиблих українців теж немає одностайної думки, однак вітчизняні дослідники називають цифри у межах 12–20 тисяч осіб.

Поляки і росіяни завжди товаришували проти українців.

Поляки і росіяни попри те, що завжди були ворогами, враз ставали друзями, якщо це стосувалось боротьби проти українців.

Зараз проводиться ексгумація "жертв людобойства"в с.Плужники Тернопільської обл.

 

От лише про такий "нюанс"що в тому селі була база т.зв. "істрєбітєльного батальйону"

НКВД, що займався винищенням українських підпільників, ніхто в Польщі не скаже.

 

Як ніде в Польщі не напишуть,що як тільки в 1944 по році повернулась радянська влада

НКВД організовувалп "істрєбітєльниє батальйони", спеціальні "ескадрони смерті"

для винищення українських підпільників і повстанців.

 

Туди масово записувались поляки, щоб вбивати українських повстанців, а "за компанію" вбивати і грабувати всіх, кого захочуть.

 

54 % бійців "істребітельних батальйонов" НКВД на Тернопільщині буди поляками.

 

І в тому с.Плужники теж стаціював загін НКВД із польських добровольців.

От на цей "істрєбітєльний батальйон" НКВД і напала УПА.

 

Але цього ніхто в Польщі не розкаже.

 

Будуть трагічно закатувати очі, молитися і екзальтовано кричати, що "вбиті лише за те, що були поляками", а не за те що були сторожовими псами на службі НКВД і вбивали українців.

Політика щодо меншин, яку проводив Міхал Ґражинський, що очолював Сілезьке воєводство, де була велика німецька меншина

Воєвода Міхал Ґражинський, який очолював Сілезьке воєводство, у своїй політиці щодо меншин прагнув мінімізувати автономію Сілезького воєводства, зменшити роль німецької меншини у воєводстві, посилити роль польського суспільства, що населяло воєводство, та підтримати польську меншину в Німеччині. Воєвода Ґражинський був переконаний, що польське суспільство, яке населяло Сілезьке воєводство, негативно ставилося до німецької меншини, тому він намагався заручитися підтримкою польського суспільства для Табору Пілсудського (групи політиків, якою керував Юзеф Пілсудський) згаданими вище засобами. Щоб досягти цього, він розподіляв державні вакансії переважно полякам і підтримував розвиток шкільної освіти польською мовою.

Воєвода Ґражинський дискримінував німецькі установи та групи, які діяли в Сілезькому воєводстві. Більше того, він зменшив права німецької меншини. Розвиваючи польську систему шкільної освіти, він призвів до послаблення позицій німецьких шкіл. Поляків, які проживали в Сілезькому воєводстві, мотивували віддавати своїх дітей до польських шкіл замість німецьких шкіл. Наслідком цих дій стало закриття шкіл, які утримувалися членами німецької меншини.

Поява економічної кризи у 20-х роках була використана воєводою Ґражинським для продовження реалізації антинімецької політики. Економічні установи, яким загрожувало банкрутство, були захоплені воєводством, і воєвода призначив поляків на їх керівні посади. Крім того, він прискорив розподіл німецького багатства, щоб зменшити вплив заможної німецької меншини. Незважаючи на те, що між Польщею та Німеччиною була підписана угода щодо вирішення всіх конфліктів мирним шляхом, воєвода Ґражинський не припинив дискримінацію німецької меншини. 

Німецькі робітники зазнавали дискримінації, і, якщо це було можливо, всі конфлікти між членами польського суспільства та німецькою меншиною вирішувалися на користь поляків. Як офіційну причину своєї політики щодо меншин воєвода Ґражинський оголосив про зростання націоналістичних тенденцій серед членів німецької меншини та наголосив на відсутності лояльності німців до польського уряду. Незважаючи на те, що він звинувачував німців у націоналістичних тенденціях, він не співпрацював з німецькими установами, які намагалися боротися з гітлеризмом. Його політика призвела до зростання антипольських настроїв у Сілезькому воєводстві.

Однак, завдяки діям воєводи Ґражинського, велика частина установ, які раніше очолювали німці, перейшла у власність польської держави і почала приносити дохід до польського бюджету. У сфері культури воєвода Ґражинський приділяв багато уваги зменшенню комплексу меншовартості польської культури щодо німецької культури, будучи меценатом мистецтва для польського мистецтва.

У поляків пам'ять про жертви - це про помсту та розпалювання ворожнечі

Навроцький ухвалив рішення про позбавлення В. Зеленського ордена Білого Орла за надання підрозділу ЗСУ найменування «героїв УПА». Перед тим Інститут національної пам'яті Польщі виступив із заявою, в якій прирівнювання Армії Крайової до УПА назвав «образою пам'яті жертв українського націоналізму». 

Підрозділ Армії Крайової під час знищення українського села Сагринь, 10 березня 1944 року

Натомість АК вважається законною армію, що вела оборонну та визвольну війну.
Добра нагода нагадати Навроцькому і полякам: загальновідомо, що АК вчинила низку масових злочинів та етнічних чисток проти цивільного українського населення, жертвами яких стали від 12 до 20 тисяч українців. 

Найбільші масові вбивства, вчинені бойовиками АК: 

• Різанина в Сагрині (10 березня 1944 року).
• Найбільший одноразовий злочин польських збройних формувань (АК та Батальйонів хлопських) проти мирних українців на Холмщині. Знищено, замордовано та розстріляно від 800 до 1240 цивільних українців, переважно жінок та дітей. Село та місцеву церкву спалили.
• Трагедія села Павлокома (3 березня 1945 року).
• Загін АК під командуванням Юзефа Бісса («Вацлава») за участю місцевих польських добровольців оточив село. По звірячому вбито 366 мирних українців, яких перед розстрілом тримали та катували в місцевій церкві.
• Знищення села Красний Сад (19 квітня 1943 року).
• Напад польських загонів (за участі нацистів) на українське село на Волині. Загинуло 104 цивільних українців, серед яких цілі родини з дітьми.
• Різанина в Пискоровичах (квітень 1945 року).
• Загін польського підпілля («Національної військової організації», що входила до складу АК) здійснив напад на українців, які очікували на переселення в СССР. У приміщенні місцевої школи було розстріляно близько 180 мирних жителів. 

Пам'ять про ці жертви - це не про помсту чи розпалювання ворожнечі. Це про повагу до кожної невинно забраної душі. Не можна однією рукою вимагати від України каяття та ексгумацій, а іншою - ставити пам'ятники тим, хто палив українські хати й розстрілював дітей у Сагрині чи Павлокомі. Польща має нарешті припинити міфологізацію власної історії та визнати дзеркальну відповідальність за трагедію 1940-х років. 

А намагання Навроцького та польських інституцій затаврувати УПА і український національно-визвольний рух як «злочинний» є свідомим паплюженням борців за волю України. Без сумніву, сьогодні Навроцькому аплодує вся московська нечисть. 

Б.Червак