Російський антиукраїнський проєкт «Бессарабія»: коли і де він почався і в якому стані перебуває зараз

Від інформаційного конструювання окремої регіональної ідентичності до спроби створити маріонеткову «народну республіку». Як Кремль намагався використати південь Одещини для дестабілізації України, чому цей сценарій провалився і як його ідеологічна складова продовжує жити в умовах повномасштабної війни.

Російська агресія проти України ніколи не обмежувалася лише військовими операціями. Паралельно з окупацією територій Москва систематично створювала й підтримувала політичні, інформаційні та псевдоісторичні конструкції, покликані поставити під сумнів український суверенітет, розколоти суспільство та підготувати ідеологічне виправдання для подальшого втручання.

«ДНР», «ЛНР», «Новоросія», «Республіка Крим» та «Бессарабська народна республіка» — різні за масштабом і способом реалізації, але споріднені за своєю політичною логікою проєкти. Їх об'єднує спроба представити частини суверенної України як нібито окремі політичні утворення, що мають власні інтереси, відмінні від інтересів української держави, а отже, начебто можуть бути виведені з-під її юрисдикції.

У цій системі особливе місце посідає проєкт «Бессарабія», спрямований на південь Одеської області — багатонаціональний регіон із власною складною історією, який російські політтехнологи намагалися перетворити на плацдарм для сепаратистського експерименту.

Його історія демонструє, як географічна назва може ставати інструментом політичного конструювання, як історичні маніпуляції використовуються для виправдання територіальних претензій і чому провал конкретної сепаратистської операції ще не означає зникнення її ідеологічного підґрунтя.

На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Європі

Карна експедиція прийшла до підгаецького повіту 22 вересня 1930 р. і відразу зайшла до села Вербова, яке найперше «спацифікували». В селі виглядала пацифікація приблизно так: — «Кожний дім обставлено 15 поліцаями. Одна частина їх нищила соломяний дах на будинках, а друга копала в хаті яму, куда ссипала принесене іишими поліцаями збіжжя й муку. Далі брали вони подушки, роздирали їх і на збіжжя сипали пірря з подушок. Меблі нищили, хатнє приладдя ламали і все це кидали в ту яму. На це все висипали бочку квашених огірків, а тому, шо яму копали все коло печі, то на це все зверху завалювали ніч, і ось так засипали викопану яму. Інша частина поліцаїв тим часом била населення. При хатніх ревізіях у Вербові знайдено в одного хлопця один чи кілька малих куснів запального шнура, які ще за старих часів батько чи дід залишили, коли працювали в каменоломі. Вживали цього шнура до запалювання вибухового матеріялу при висаджуванні скель у повітря. Хлопець зветься Лапчак. 

Поліція била малого хлопця так довго, аж поки він не сказав те, чого від нього вимагали, а саме, що шнур цей він мав для підпалів дворів. Далі поліція питала, чи не дали часом цей шнур йому студенти, на шо хлопець відповів, що (як того і домагалася поліція) шнур цей йому дав студент Мізерний, не маючи й на думці, які з того будуть наслідки. До цього ше додано, шо студент Мізерний наказував малому хлопцеві палити цим шнуром двори. Та в тому всьому не було ані слівця правди. Але Мізерного заарештовано й бито, щоб признався, шо це він ті саботажі робив. Він про те нічого не знав. Тоді його знов били, при цьому він двічі омлівав. Очухали його, ллючи на нього брудні помиї. Про ці події були балачки в Підгайцях, але народ не хотів цьому вірити, бо ніхто й не припускав, щоб шось подібне могло діятися за наших часів. Потім привезено Мізерного з Вербова до Підгаєць, і якраз я зустрівся з ним у тюрмі проти ночі 23. вересня 1930. p., коли й мене заарештовано. Били Мізерного 22. вересня пополудні, а вечером перевезли його до Підгаєць. Ноги, руки, плечі, груди, взагалі ціле тіло, були сині від побою. На голові мав він рани та ціла голова, була покрита ґулями. 23. вересня 1930. р. перевезли його до судової вязниці в Підгайцях і тут 20. вересня 1930. р. били його при вичиненому вікні пополудні без перестанку, хотячи тим змусити його признатися до підпалів.

Російський антиукраїнський проєкт «Бессарабія»

Російський проєкт «Бессарабія» — це спроба використати етнічне та культурне різноманіття півдня Одещини для політичної дестабілізації регіону, розхитування української державності та створення підстав для сепаратистського квазіутворення.

У 2015 році СБУ офіційно викрила спробу російських спецслужб запустити на півдні Одещини сепаратистський проєкт під назвою «Народна рада Бессарабії» яка має  ухвалити рішення про створення «Народної республіки Бессарабія». 
Йшлося не про якусь «місцеву ініціативу», а про організований російський проєкт: за даними українських правоохоронців, його координували представники російських спецслужб, а діяльність проросійської мережі забезпечувалася фінансовою та організаційною підтримкою з боку Росії. Метою було розхитати ситуацію в Буджаку на півдні Одещини, спровокувати сепаратистські настрої та створити на території України чергове штучне квазіутворення за російським сценарієм.

Війна за корінь «Русь»: Чому час повернути Московію в її історичні межі.

У своїх попередніх матеріалах я часто вживав традиційний термін «русифікація» для опису багатовікового тиску на українську культуру. Проте мої уважні читачі не раз справедливо апелювали до мене в коментарях, поправляючи та зауважуючи, що значно правильніше вживати терміни «зросійщення» або «змосковлення». Я хочу щиро подякувати своїй аудиторії за цю дискусію. Вона не просто лінгвістична — вона світоглядна. 

Поглибившись у суть нашої нинішньої екзистенційної війни, яка точиться за сам корінь «Русь», я повністю приймаю ваші аргументи. Використовуючи слово «русифікація» (хоч воно і є міжнародним науковим стандартом), ми мимоволі потрапляємо в пастку ворога. Цей термін досі легітимізує крадіжку нашого імені, яку Петро I вчинив у 1721 році. Він створює ілюзію, ніби нас намагалися зробити «руськими». Але ж русини, русичі — це наші предки, це корінне населення України-Русі! Насправді же імперія століттями намагалася перетворити нас на підданих Кремля, стерти нашу пам'ять і підкорити своїй волі. Еволюція процесу деколонізації в Україні досягла тієї межі, коли вона перестала бути просто кабінетною політикою чи директивою «згори». 

Трагедія Мгарського монастиря: кривавий злочин московсько-більшовицьких окупантів під Лубнами у 1919 році

У серпні 1919 року московсько-більшовицькі загарбники вчинили черговий кривавий злочин проти українського духу та нашої духовної спадщини. 

Під час відступу з Лубенщини окупаційні загони піддали знущанням та страті братію прадавнього українського Мгарського Спасо-Преображенського монастиря. Ця звіряча розправа була свідомим актом нищення української ідентичності та цілеспрямованого терору проти української церкви. Оприлюднені хроніки та матеріали розслідувань викривають антилюдську, загарбницьку суть комуністичного режиму на Полтавщині.
10 липня 1919 року обитель над Сулою пережила велике потрясіння - її захопили червоноармійці більшовицького Антонівського полку. Притулком братії монастиря стали сараї, бо їхнє житло зайняли носії ідеї встановлення нового порядку, а задля кощунства більшовики розмістилися ще й у теплій церкві, що була під одним дахом з архієрейськими покоями. Там вони збиткувалися над святинями, влаштовували оргії.
У 20-х числах липня червоноармійці відступили під натиском частин Добровольчої армії, які увійшли в монастир 14 серпня, але вже на другий день «білі» були змушені відступити.

Чому сепаратисти прагнуть перейменувати "Бессарабію" на "Басарабію"

і до чого тут Бессарабський ринок? 

Вчора у одного з засновників Бессарабської народної республіки, почесного ізмаїл-чана Віктора Куртєва був день народження, пишуть в групі Ізмаїл-онлайн. На свою честь він провів в Києві на ВДНГ бессарабський кінофестіваль "ОКО" (він проходив на невеличкому відкритому майданчику з проєктором і невеликим екраном і нікого там не було. Куртєв навіть на своєму сайті "Бессарабія.ЮА" не написав про цей "фестиваль"). 

 

В анонсі було зазначено: "Засновницею та директоркою фестивалю є бессарабська болгарка Тетяна Станєва, а Віктор Куртєв (відомий бессарабський меценат, експерт з питань енергетики та голова ГО «Центр розвитку Бессарабії») виступає Президентом кінофестивалю та Головою його Наглядової ради." 

 

І ось що цікаво: уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська є незмінною членкинею журі бессарабського фестивалю етнографічного кіно «ОКО».

Марія Берлінська — найвідоміша аферистка воєнного часу: брехня, гранти та піар на українській крові.

В Україні під час війни сформувався особливо цинічний тип воєнних знаменитостей. Вони не командують бригадами, не будують заводи й не гниють в окопах — але телемарафон оголосив їх «моральним авторитетом» нації. Їхній головний капітал — не зброя і не компетентність, а медійний бренд, що фінансується Фондом «Відродження», олігархічними структурами Віктора Пінчука та Томаша Фіали.

✓ Марія Берлінська — найяскравіший і найодіозніший приклад цього феномену. Жінка без реального бойового досвіду, без технічної освіти та без жодного дня стабільної роботи за 38 років перетворилася на «ветеранку Айдару» та «матір українських дронів», отримавши доступ до мільярдів державних коштів та іноземних грантів.

Що насправді ховається за цим глянцевим міфом — розбираємо по полицях, із прізвищами, датами та документами:
ХАМЕЛЕОН НА ГРАНТАХ: ВІД ЛГБТ-МАРШІВ ДО ФАЛЬШИВОЇ «МАМКИ ДРОНІВ»
До 25 років (до 2013 року) Марія Берлінська офіційно ніде не працювала. Її біографія була максимально далекою від армії:
Заочне навчання на історичному факультеті в Кам'янці-Подільському
Вивчення психології
Магістратура НаУКМА за програмою «Юдаїка»
Жоден із цих напрямів не має відношення ні до дронів, ні до військової справи, ні до аеророзвідки!