Російський антиукраїнський проєкт «Бессарабія»

Російський проєкт «Бессарабія» — це спроба використати етнічне та культурне різноманіття півдня Одещини для політичної дестабілізації регіону, розхитування української державності та створення підстав для сепаратистського квазіутворення.

У 2015 році СБУ офіційно викрила спробу російських спецслужб запустити на півдні Одещини сепаратистський проєкт під назвою «Народна рада Бессарабії» яка має  ухвалити рішення про створення «Народної республіки Бессарабія». 
Йшлося не про якусь «місцеву ініціативу», а про організований російський проєкт: за даними українських правоохоронців, його координували представники російських спецслужб, а діяльність проросійської мережі забезпечувалася фінансовою та організаційною підтримкою з боку Росії. Метою було розхитати ситуацію в Буджаку на півдні Одещини, спровокувати сепаратистські настрої та створити на території України чергове штучне квазіутворення за російським сценарієм.

Війна за корінь «Русь»: Чому час повернути Московію в її історичні межі.

У своїх попередніх матеріалах я часто вживав традиційний термін «русифікація» для опису багатовікового тиску на українську культуру. Проте мої уважні читачі не раз справедливо апелювали до мене в коментарях, поправляючи та зауважуючи, що значно правильніше вживати терміни «зросійщення» або «змосковлення». Я хочу щиро подякувати своїй аудиторії за цю дискусію. Вона не просто лінгвістична — вона світоглядна. 

Поглибившись у суть нашої нинішньої екзистенційної війни, яка точиться за сам корінь «Русь», я повністю приймаю ваші аргументи. Використовуючи слово «русифікація» (хоч воно і є міжнародним науковим стандартом), ми мимоволі потрапляємо в пастку ворога. Цей термін досі легітимізує крадіжку нашого імені, яку Петро I вчинив у 1721 році. Він створює ілюзію, ніби нас намагалися зробити «руськими». Але ж русини, русичі — це наші предки, це корінне населення України-Русі! Насправді же імперія століттями намагалася перетворити нас на підданих Кремля, стерти нашу пам'ять і підкорити своїй волі. Еволюція процесу деколонізації в Україні досягла тієї межі, коли вона перестала бути просто кабінетною політикою чи директивою «згори». 

Трагедія Мгарського монастиря: кривавий злочин московсько-більшовицьких окупантів під Лубнами у 1919 році

У серпні 1919 року московсько-більшовицькі загарбники вчинили черговий кривавий злочин проти українського духу та нашої духовної спадщини. 

Під час відступу з Лубенщини окупаційні загони піддали знущанням та страті братію прадавнього українського Мгарського Спасо-Преображенського монастиря. Ця звіряча розправа була свідомим актом нищення української ідентичності та цілеспрямованого терору проти української церкви. Оприлюднені хроніки та матеріали розслідувань викривають антилюдську, загарбницьку суть комуністичного режиму на Полтавщині.
10 липня 1919 року обитель над Сулою пережила велике потрясіння - її захопили червоноармійці більшовицького Антонівського полку. Притулком братії монастиря стали сараї, бо їхнє житло зайняли носії ідеї встановлення нового порядку, а задля кощунства більшовики розмістилися ще й у теплій церкві, що була під одним дахом з архієрейськими покоями. Там вони збиткувалися над святинями, влаштовували оргії.
У 20-х числах липня червоноармійці відступили під натиском частин Добровольчої армії, які увійшли в монастир 14 серпня, але вже на другий день «білі» були змушені відступити.

Чому сепаратисти прагнуть перейменувати "Бессарабію" на "Басарабію"

і до чого тут Бессарабський ринок? 

Вчора у одного з засновників Бессарабської народної республіки, почесного ізмаїл-чана Віктора Куртєва був день народження, пишуть в групі Ізмаїл-онлайн. На свою честь він провів в Києві на ВДНГ бессарабський кінофестіваль "ОКО" (він проходив на невеличкому відкритому майданчику з проєктором і невеликим екраном і нікого там не було. Куртєв навіть на своєму сайті "Бессарабія.ЮА" не написав про цей "фестиваль"). 

 

В анонсі було зазначено: "Засновницею та директоркою фестивалю є бессарабська болгарка Тетяна Станєва, а Віктор Куртєв (відомий бессарабський меценат, експерт з питань енергетики та голова ГО «Центр розвитку Бессарабії») виступає Президентом кінофестивалю та Головою його Наглядової ради." 

 

І ось що цікаво: уповноважена із захисту державної мови Олена Івановська є незмінною членкинею журі бессарабського фестивалю етнографічного кіно «ОКО».

Марія Берлінська — найвідоміша аферистка воєнного часу: брехня, гранти та піар на українській крові.

В Україні під час війни сформувався особливо цинічний тип воєнних знаменитостей. Вони не командують бригадами, не будують заводи й не гниють в окопах — але телемарафон оголосив їх «моральним авторитетом» нації. Їхній головний капітал — не зброя і не компетентність, а медійний бренд, що фінансується Фондом «Відродження», олігархічними структурами Віктора Пінчука та Томаша Фіали.

✓ Марія Берлінська — найяскравіший і найодіозніший приклад цього феномену. Жінка без реального бойового досвіду, без технічної освіти та без жодного дня стабільної роботи за 38 років перетворилася на «ветеранку Айдару» та «матір українських дронів», отримавши доступ до мільярдів державних коштів та іноземних грантів.

Що насправді ховається за цим глянцевим міфом — розбираємо по полицях, із прізвищами, датами та документами:
ХАМЕЛЕОН НА ГРАНТАХ: ВІД ЛГБТ-МАРШІВ ДО ФАЛЬШИВОЇ «МАМКИ ДРОНІВ»
До 25 років (до 2013 року) Марія Берлінська офіційно ніде не працювала. Її біографія була максимально далекою від армії:
Заочне навчання на історичному факультеті в Кам'янці-Подільському
Вивчення психології
Магістратура НаУКМА за програмою «Юдаїка»
Жоден із цих напрямів не має відношення ні до дронів, ні до військової справи, ні до аеророзвідки!

Іспанські герої - неголені, розхристані та напідпитку

Іспанський доброволець 250-ї Іспанської (блакитна) дивізії Вермахту біля Хреста загиблого камерада.

«Якщо вам зустрінеться німецький солдат який неголений, розхристаний, та напідпитку. Не поспішайте його заарештовувати — можливо, це іспанський Герой».
– з наказу начальника Генштабу сухопутних військ Вермахту Франца Гальдера.

Такий гультяйський образ, що собі створили іспанці на Ленінградському фронті став роковою помилкою більшовиків. Військова розвідка РККА вважала 250 дивізію слабкою ланкою на фронті, тому найбільш успішним місцем прориву фронту визначали для удару саме іспанців. І даремно. 

В бою вони були на висоті, і за свої помилкові висновки з розвідданих, червоні поплатилися боляче. А саме сталося це під час операції РККА «Полярна зірка» в лютому 1943.

На ділянці фронту під Красним Бором довжиною майже в 60 кілометрів, чотири РККА дивізії (близько 44 тис. о/с) і 2 танкових полки не змогли прорвати оборону іспанців (близько 4.5 тис. о/с). Красна армія понесла на цій ділянці великі втрати.

В Україні немає "Бессарабії" - немає й "бессарабської кухні"

Місяць тому радниця міського голови Ізмаїла Ірина Королькова, яку в Ізмаїлі в соцмережах називають "сепаратисткою", повідомила на одному з грантових сайтів що власниця «Бессарабської бринзарні» Лариса Титикало стала офіційним обличчям події Terra Madre Salone del Gusto 2026. 

В цій статті радниця безліч разів вжила назву "Бессарабія" в усіх видах - і вийшло так що авторка книги «Бессарабія. Кулінарна мандрівка» і виконавиця грантового проєкту «Slow food Bessarabia» Лариса Титикало буде там представляти "Бессарабію", а не Україну.

Це спричинило обурення у багаnьох ізмаїльців, і з того часу в місцевих соцмережах не затухають суперечки з цього приводу.

Там стверджують що ніякої "бессарбскої кухні" не існує, що вона вся запозичена у болгар, румун/модаван, ногайських татар (яких в 19 ст. знищила в цьому регіоні Російська імперія), українців, гагаузів та інших народів які проживали в Бессарабській губернії в злиднях під гнітом царизму.

Також в соцмережах переконують, що Лариса Титикало стала офіційним обличчям Бессарабії за рахунок російських грошей іноземного гранту "Дорога вина та смаку Бессарабії", і що ці гроші грантів насправді спрямовані на просування російського бренду "Бессарабія" і підтримку тих хто в Буджаку веде бізнес з такою назвою. 

Дехто навіть висловив думку, що росіяни заплатили організаторам конкурсу щоби офіційне обличчя було з "Бессарабії", а не з України. Саму Титикало називають через це "зрадницею".