Беручи до уваги аргументацію Юрія Вінничука та критичний погляд на творчість Михайла Булгакова, можна підсумувати, що «Майстер і Маргарита» — це не стільки оригінальний шедевр, скільки майстерно зібраний конструктор із чужих ідей та текстів.
Ось жорстке узагальнення його «творчого методу»:
1. Вторинність і компіляція (Плагіат)
Булгаков не вигадав нічого принципово нового. Його роман — це компіляція західної літератури, яку він видав за власну візію, користуючись інформаційною ізоляцією СРСР.
Сюжетна сітка: Повністю запозичена у П’єра Мак-Орлана («Нічна маргаритка»). Диявол у місті, жінка, що летить на мітлі, і навіть деталі сатанинського балу мають занадто очевидні паралелі, щоб вважатися випадковістю.
Філософська база: Списана у Анатоля Франса. Булгаков фактично привласнив інтелектуальні напрацювання французького скептика щодо образу Пілата та природи добра і зла.
Демонологія: Витягнута з німецьких містиків (Гофман, Майрінк) та класики Гете, але спрощена до рівня московського побуту.
2. Оцінка Вінничука: «Письменник другосортний»
Юрій Вінничук дає Булгакову вкрай нищівну характеристику, називаючи його «російським імперцем» та «другосортним автором». Головні тези Вінничука:
Булгаков — це автор для тих, хто не має доступу до світової класики. Для «радянської людини», яка не читала в оригіналі Гете чи Мак-Орлана, його твір здавався проривом, але на тлі світової літератури він виглядає як вторинна жуйка.
Вінничук прямо називає Булгакова «плагіатором», який цупив ідеї цілими блоками, сподіваючись, що в сталінському затінку ніхто не знайде першоджерел.
3. Моральне обличчя: Сталінський підлабузник
Не можна ігнорувати той факт, що цей «сатанинський твір» писався людиною, яка шукала прихильності диктатора.
Булгаков писав п’єсу «Батум» про молодість Сталіна, намагаючись вислужитися перед режимом.
Його Воланд — це не біблійне зло, а проєкція «справедливого тирана» (Сталіна), який карає «дрібних грішників», але милує обраних. Це апологія сталінського терору, загорнута в містичну обгортку.
Висновок: Михайло Булгаков постає не як «геній», а як спритний літературний маніпулятор. Він «насмикав» інгредієнти у європейських майстрів, додав туди московської комунальної гнилі та створив продукт, який ідеально задовольнив інтелектуальний голод радянського міщанина, але залишився паразитарним щодо справжньої світової культури. Це література, побудована на крадіжці та компромісі з катами.