Про книжку Карела Беркгофа Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою.

Про книжку Карела Беркгофа (Karel Berkhoff) Жнива розпачу. Життя і смерть в Україні під нацистською владою. 

Думав собі, що про неї написати, але вишірив, що якщо думаю довго - не треба нічого писати. Дам висновок Бергофа до книги. Висновок, який, на мій погляд, заслуговує окрему увагу. 

Висновок

Вигнання німців аж ніяк не поклало краю масовому насильству в Україні, навпаки, совєтська влада, щойно повернувшись, розпочала дуже жорстоку кампанію з придушення Української повстанської армії та інших націоналістичних угруповань. Також вигнання не мало наслідком негайне та повне відновлення справедливости щодо жертв нацистських гонінь. Наприклад, колишній райхскомісар України Ерих Кох жив під іншим ім’ям у Гамбурзі. І хоча 1949 року його впізнав один ветеран Вермахту, в Україну його не доправили. Відроджена Польська держава дістала дозвіл Сталіна притягнути Коха до суду за його злочини, скоєні за межами України, в Білостоцькому реґіоні, але перед совєтськими суддями він так і не постав. Засуджений на страту 1958 року і нібито смертельно хворий, за словами багатьох спостерігачів, кат України, втім, прожив іще довго, бо польське законодавство забороняло карати на горло хворих людей. Помер він у в’язниці Барчева 14 листопада 1986 року, у віці дев’яносто років. Решта чільних нацистів Райхскомісаріяту Україна, котрі пережили війну, здебільшого залишилися на волі. Генеральний комісар Таврії Фрауенфельд написав мемуари, які побачили світ по його смерті під заголовком «І я не шкодую».

Соросята позастрибували на стіл або вчасне інтерв’ю недовченої міністерки

Взагалі у всьому світі і у нас особливо відбулася дегенерація політикуму. В результаті владу захопили недовчені і безкультурні кадри. Такі типи тільки руйнують держави, бо дивляться тільки на власні кишеньки.

От у нас кілька років тому якимось чином знайшли на міністерку освіти недовчену дівчину, що не могла написати речення згідно з граматичними правилами!

Найцікавіше, що вона при тому постійно плакалась на низьку міністерську платню! Бач, грантожеркою отримувала в рази більше? Скажемо чесно - в деяких європейських державах на крісло прем’єр міністра ставили касирку супермаркету та швею по своїх соросяцьких квотах!

Не треба засуджувати грабіжницькі апетити соросят з освітами технікумів, що тепер називаються університетами менеджменту чи фірташівками. Вони прийшли не керувати державою, а її дерибанити. Про що відкрито пишуть у своєму спілкуванні. І всі, кому накінець пелена спала з очей і стали ясні їх цілі грабіж і розпродаж держави, повинні подякувати простуватій заробітчанці. Вона заскоро видала їх примітивні цілі. За науку треба платити і часами дорого. Ну, дістане прочуханку від керівництва за розкриття планів генштабу загарбників.

Радянські концтабори для дітей під час Голодомору 1932-1933 років.

Американця Вайтінга Вільямса, фахівця з трудових відносин і журналіста, який відвідав СРСР у 1933 році, буквально вразили “орди” безпритульних і голодних дітей, яких він повсюдно бачив в українських містах: “Вони жили і помирали, наче дикі звірі”. В Харкові Вільямс спостерігав за хлопчиком, який сидів на базарі посеред купи сміття, вибираючи шкаралупу з яєць і намагаючись щось звідти дістати. Наступного дня хлопчик знов був на тому ж місці, але вже нерухомий.

Дітей відловлювали і відвозили у дитячі притулки. Там було голодно, а смертність сягала 30%. Тому багато хто втікав знову на вулицю. Вільямсу, серед іншого, вдалося сфотографувати, як міліція везе на підводі безпритульних дітей. Іноді, траплялося, дітей садили в вагони, а потім випускали в чистому полі. Вільямс писав про те, як три вагони з малими безхатьками відігнали на запасну колію і забули про них. Коли ж на третій день відкрили, всі діти були мертві.

Інший свідок, австрійський інженер Александр Вінербергер, якому вдалося сфотографувати наслідки Голодомору в Харкові навіть попри загрозу арешту, писав: “Коли людина бачить, як збирають трупи на вулиці, у нього в жилах холоне кров. Мертвих дітей виривали у матерів, які вили від болю, а живих забирали від сухих грудей вже безмовних матерів. Діти кричали і стогнали”. Александр Вінербергер є автором фотографії опухлої з голоду дівчинки з Харкова, яка є однією з найбільш упізнаваних світлин Голодомору.

НЕВЖЕ МИ НАСТІЛЬКИ СЛІПІ?

Чомусь ми не завжди помічаєм очевидних речей.

Багато українців довіряють іноді цілком слушній аналітиці В.Портнікова, Влащенко, Карасьова, Шейтельмана, Ганапольського, втікача від війни в Ізраїль Піховшека, Абдрестовичів, Подоляків, Співаків, "затятих патріотичних" журналістів з пейсами каналів 1+1,24,ISTV,Новое время і ін.

І не звертають уваги,що всі ці кошерні пропагандисти ніколи не скажуть:

- Скільки десятків млрд.вкрадених у українців долл виведено в Ізраїль Д.Табачниками, Чорновецькими, Ставицькими, Дубілетами, Рабіновичами, Бєнями, Бакановими, батьками Зе (чиї вілли там поряд) і ін.
- Скільки тіл українців розпотрошено в ізраїльських шпиталях чорними трансплантологами.
- Яку вагому роль у війні відіграють кошти їх кошерних сородичів РФ, що спонсорують війну і вбивства українців - Малофєєви, ВЧК Роттенберга під Херсоном і К* (якщо винен один Путін, а це не інтереси його кагалу - ті нам брешуть).
- Як кошерна мафія пов'язана зі своїми барижними сородичами РФ в аферах і їх агентами в ФСБ, ГРУ ГШ ЗС РФ і їх контррозвідці.
- Яку роль відіграє фаворит Путіна сатаніст, наркоділер і контрабандист алмазами хаббадник Берл Лазар з його більш, як 30ма гаманцями хасидських олігархів і агентами у всіх інститутах влади РФ і пов'язаних з СБУ і ГРУ ВСУ спецслужбах РФ?
І як відбивається на Україні його кураторство над Бєнє-Єрмаківсько-Камінецьким хаббадським шоблом. Бо цого сини з 14 дітей-якраз раввини Криму і Херсону.
- Вони мовчать,що Єрмаки з Браунами-Арахаміями впрягались рятувати своїх руських підсанкційних на Заході сородичів від санкцій - Фрідманів, Авенів, Фуксів, гаманця Путіна і партнера Бєні по аферах-Абрамовича.
- Що Ізраїль постачає Раші ЛАНЦЕТИ, які вбивають українців.
- Ні слова про недоторканий кошерний дерибан України в т.ч. і оточенням Путіна.
- Мовчать про афери кошерних волонтерів, як телеанекдотчик Притула. І побиття, арешти, пресинг і недопущення на передову до військових українських АТОшних волонтерів зі Львова, а також - Павлова з ДОСТи, Оскера і ін. Журналіста Бутусова і ін.
- Мовчать про кричущі факти утилізації патріотів за покликом тероборони і нац.батів на нулі - про що є десятки свідчень (і ген.Кривонос вбачає цілу спецоперацію ОП, щоб українці зі зброєю не прийшли на Банкову). Як і свідому страту патріотів в маріупольському котлі і продаж їх в полон за вивіз зерна - на катування і страти.
- Про політичні переслідування ген. Марченка, Кривоноса, Смєшка, дискредитацію етнічної української конгресвумен В.Спартц (як руку Путіна), яка добилась Ленд-Лізу для України.
- Мовчать за майже 200 призначенців Зе-шоблом колаборантів на найвищі посади і в місцеву владу від зелених. І що влада свідомо випустила з країни ворогів України і не витребує для покарання Портнових,Наумових і ін.
- Ніхто з них навіть не скаже,хто вивозить український чорнозем з полтавщини, харківщини, яким торгують в Тель-Авіві,Хайфі і ін.

А НАСТАНЕ МИР,І ВСЕ ЦЕ ПРОПАГАНДИСТСЬКЕ ШОБЛО ПОЧНЕ ЗАХИЩАТИ КОШЕРНУ ВЛАДУ. І забуде про захисників. Як в 2014 р. - афганський халдей Найєм і К*.

(Yan Prosto)

Проблема ставленников глобалистского Дип Стейт в том, что это люди-ничтожества

Проблема ставленников глобалистского Дип Стейт в том, что это люди-ничтожества. Что-то вроде российского Медведева. Которых отбирали и тащили вверх именно по этому ключевому критерию. Их задача - не управлять, а просто транслировать.

Здесь Дип Стейт столкнулся с проблемой, которую, по всей видимости, так и не сумел решить. По крайней мере, в этот раз.

С одной стороны, серые и невзрачные политики без собственного «Я» нужны для того, чтобы не быть фактором неопределенности для очень сложного процесса трансформации и перехода к «новой нормальности», которую продвигает глобальная элита Давоса. С другой стороны, сам по себе процесс перехода - это всегда кризис, причем чем дальше продвигается процесс - тем кризис более жесткий. Что требует наличия администраторов, способных к самостоятельным и быстрым интуитивным решениям. Но как раз этого качества у ничтожеств нет - их и отбирали по его отсутствию.

Возникло неразрешимое противоречие, на котором и произошел серьезный кризис уже в самой схеме перехода.

Люди типа Трюдо, безусловно, были бы на своем месте, когда «новая нормальность» состоится. Серые никчемные руководители, без идей, без совести, эмпатии, без человеческого. Самое то, что нужно. В лучшем случае - личные мелкие страстишки. Как у нашего - домик для уточек, виноградничек в Тоскане. Жена на личном самолете на шоп-туры, все как у людей. А решать будут другие. Идеальная схема.

Но на переходе она не работает. И не сработала. Поэтому пока, как можно понять, эксперимент ставят на паузу. Качели пошли в другую сторону, и тратить ресурс на то, чтобы остановить их ход, признано нецелесообразным. Пока мяч на стороне противников Дип Стейт, поэтому его задача сейчас будет - отдать как можно меньше позиций, прежде чем их противники израсходуют свой ресурс. А потом - снова по второму кругу.

Треба занести Кадочникову в реєстр українофобів і закрити марні дискусії щодо неї

Треба занести Кадочникову в реєстр українофобів і закрити марні дискусії щодо неї

Вата - це не ті хто любить росію і все російське - це ті хто не любить і ненавидить все українське, ігнорує українську мову.

У законодавстві України поняття українофобії визначається наступним чином:

"Українофобія - дискримінаційні дії, публічно висловлені заклики, у тому числі в медіа, у літературних та мистецьких творах, що заперечують суб’єктність Української держави, української нації, боротьбу проти підкорення, експлуатації, асиміляції Українського народу, а також правомірність захисту політичних, економічних, культурних прав Українського народу, розвитку української національної державності, науки, культури, зневажають питомі етнокультурні ознаки українців, ігнорують українську мову та культуру". 

Мовний омбудсмен має знати, що всі порушення мовного законодавства - це українофобія, тобто, як каже закон, "ігнорування української мови".

Щодо Кадочникової - відповідно до закону про мову в публічному просторі всі мають говорити або державною мовою або через перекладача (ст. 12). Так вимагає закон. Порушуєш мовний закон - значить українофоб. В особистому просторі говоріть будь якою мовою.

До речі, вата не хоче знати українських законів і свідомо їх порушує. І вата має усвідомити що українці, які вимагають виконання українських законів - це не "нацисти", а вата яка це говорить - є українофобами.

У зв'язку з цим нам варто нарешті прив'язати поняття "українофобія" до статті 161 Кримінального Кодексу "Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками", яка визначає що "умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності...." є кримінальним злочином, за який сплатиш штраф або підеш у в'язницю!

Назвав українця "нацистом" - ти українофоб і кримінальний злочинець! Назвав Катю Чілі "антисеміткою" за пропозицію поставити Дідух на Майдані - ти українофоб і кримінальний злочинець, умисно розпалюєш міжнаціональну ворожнечу та ненависть, заперечуєш правомірність захисту культурних прав Українського народу - і підеш у в'язницю! 

Ось так це повинно працювати. Але для цього українцям потрібно знати закони щоб активно протидіяти українофобам та іншим злочинцям, які принижують нашу національну честь та гідність і розпалюють міжнаціональну ворожнечу!

Важливо також пояснювати ваті, що відповідно до закону "Про національні меншини (спільноти)" в Україні не може бути національних меншин, які представляють країну-агресора. Тому вата марно волає про порушення якихось прав національних меншин.
Не ведіться на заклики вати порушувати закони! Незнання законів і толерантне ставлення до їх порушень - це найбільша біда нашої країни! У вати немає інших прагнень крім порушень і ігнорування українських законів - це її ідеологія! Це українофобія!

Не знаєш як діяти - дій по закону.

Щодо реєстра українофобів - так, його поки ще офіційно немає, але ми маємо вимагати його створення, а поки що треба вчитися визначати українофобів і вимагати їх покарання.

І нехай Уповноважений із захисту державної мови повісить це роз'яснення у себе на сайті і розробить пам'ятку щодо протидії мовній українофобії.

Mykola Chorniy

Марічка з фільму "Тіні забутих предків" в житті виявилася українофобкою

"Тіні забутих предків", Марічка, в житті виявилася українофобкою. 

На врученні премії кінематографістів у Будинку Кіно на заклик журналіста Руслан Кошовенко - відмовилася виступати зі сцени українською. Сказала, що "достаточно сдєлала для страни, штоби єйо уважалі" і продовжила свій виступ московською. 

Хочеться запитати в цієї лауреатки багатьох премій, Ларіси Кадочніковой, для какой страни "она сдєлала достаточно"? Для московії? Тягнучи все життя в Україну руssкій мір, популяризуючи його язик, за яким прийшли танки? Виконуючи ролі в кіно московською, виступаючи всюди публічно московською, спілкуючись з усіма московською, випершись на сцену вручати премію московською, і лише подекуди послуговується українською, де не можна обійти закон - у виставах. 

Кінематографісти в залі Будинку кіно на її демарш проти української мови вигукнули "браво" і зааплодували, підтримуючи московську позицію. Козлодої.

І не розповідайте мені, актори, бо ж зараз набіжать з подвійною мораллю, що вона "харошій чєлавєк". І що вона літня людина, дайте їй дожити життя спокійно. Літня люлина і харошій чєлавєк нехай сидить вдома. А якщо має сили на публічні відео в ютубах або випертися на сцену з публічним виступом, то вже у першу чергу не літня людина перед нами, а відповідальна громадянка України, яка говорить українською. Або безвідповідальна. А точніше, упорота. А тепер розкажіть мені про безвідповідальність чи упоротість харошєва заслужєнава чєлавєка.

Лариса Ніцой

 

Ми пам'ятаємо про героїчних воїнів, що боролися проти нашого спільного ворога - московського більшовизму...

В ніч на Різдво 24 грудня священик, лікар і офіцер Вермахту д-р Курт Ройбер, перебуваючи в Сталінграді, взяв радянську географічну карту і на зворотній стороні, намалював шматком вугілля Богородицю Діву Марію з немовлям Iсусом Христом.

​​​​​​Ми пам'ятаємо про героїчних воїнів, що боролися проти нашого спільного ворога - московського більшовизму...

Helle Erinnerung an die heldenhaften deutschen Soldaten, die gegen unseren gemeinsamen Feind kämpften – den Moskauer Bolschewismus...

У чому принципова різниця між США і Україною стосовно Сороса

У чому принципова різниця між США і Україною хоча і там і там Сорос має надзвичайний вплив на інформаційне поле та державні структури?

В Україні немає ЖОДНОЇ Громадської організації, ЗМІ та державного органу, які би фінансово підтримувались Республіканською партію США. Республіканці взагалі ніяк не представлені в Україні, де Сорос має абсолютну монополію.

В США контроль медіа приблизно 80\20 між Соросом та республіканцями. В США ні у кого немає монополії на інформацію і ніхто нікого не може заблокувати. Тобто ти можеш піти на канал Сороса і розповісти, а можеш на канал республіканців і розповісти.

В США влада децентралізована. Суди, прокуратура, поліція - як правило обираються на місцевих виборах, або призначаються місцевою владою яка обирається на місцевих виборах. Якщо ти хочеш щоб тебе судили люди Сороса - їдь в демократичний штат. Якщо не хочеш - їдь в республіканський штат.

Є штати де місцева влада контролюється Соросом. Є штати де Сорос взагалі нічого не контролює. Президент США має незначний вплив на побутове життя штатів і ніякого впливу на місцеву судову та правоохоронну систему.

В Україні - всі суди, прокуратура та поліція підкоряються президенту України. Якщо президент України уклав союз с Соросом - у них повна монополія на контроль "громадських рухів", медіа, правоохоронних та судових органів.

23 травня 1958 року А. Мельник і С. Бандера приїхали до Роттердаму і разом поклали квіти на могилу Євгена Коновальця

У жовтні 1957 року Андрій Мельник отримав листа від Степана Бандери у якому той, зокрема, зазначав:

- Вельмишановному Панові Полковникові Андрієві Мельникові, Голові Проводу Українських Націоналістів!
Високоповажаний Пане Полковнику!
З подякою потверджуємо отримання Вашого цінного листа з дня 12 цього місяця.
Щиро підтримуємо Ваші думки щодо достойного вшанування славної пам’яті полковника Євгена Коновальця, Основоположника і Провідника українського революційно-визвольного руху — Української Військової Організації й Організації Українських Націоналістів — у двадцятиріччя його смерти.
Поділяємо Ваш погляд, що підготовити й зорганізувати відповідні святкування цієї річниці буде в першій мірі завданням націоналістичних організацій. При цьому уважаємо, що до участи в цих святкуваннях належить притягнути широкі круги українського громадянства, згідно з історичною ролею полковника Є. Коновальця всеукраїнського значення.
Щиро вітаємо Вашу ініціативу відносно співдії наших Організацій в цій справі. Провід Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів заявляє готовість увійти в тій цілі в порозуміння з Організацією Українських Націоналістів під проводом полковника Андрія Мельника та створити спільні ділові апарати. Ці спільні ділові апарати мали б зайнятися підготовкою і переведенням на закордонних теренах відзначення двадцятиріччя смерти полковника Є. Коновальця, спільними заходами обидвох наших Організацій та з ними ідейно пов’язаних товариств і установ при співучасті широких кіл українського громадянства на чужині.
Якщо Ваша Організація, узгляднюючи це наше становище, бажає порозуміння і співпраці у заторкненій справі з нашою Організацією, то Закордонні Частини ОУН радо приступлять до нього.
Просимо прийняти вислови нашої правдивої пошани до Вас, Пане Полковнику, і щирі привітання.
Слава Україні!
За Провід Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів
Степан Бандера.

23 травня 1958 року А. Мельник і С. Бандера приїхали до Роттердаму і разом поклали квіти на могилу Євгена Коновальця.
Кожен з них розумів історичне значення постаті Є.Коновальця як головного символу боротьби українців за свою державу у XX сторіччі. Для А. Мельника і С. Бандери авторитет Коновальця був безсумнівним.

На жаль, не так у сучасній Україні, де Вождя намагаються тримати у тіні, де у Києві йому так і не спорудили памʼятник, а питання про його перепоховання не вирішується десятиліттями.
Але так буде не завжди. Євген Коновалець неодмінно займе належне йому місце в історії нації і держави.