ЕВРОфрик-шоу 2024. Жорсткий допис. Не так про европейське виродження, як про українські сліпоту й лицемірство. Не так про наших виконавиць, як про нарід.
Евробачення 2024 було нам убивче необхідне, аби нарешті чесно подивитися на себе в люстерко на початку третього року Великої війни. Спершу українці масово пруть до церков на Великдень, а телебачення радо ті всі імітації християнської віри нашого народу транслює, відтак не лише пасивно толерують, а діяльнісно підтримують на позір маніфестований сатанізм, ліволіберальну ідеологічну повістку, що суперечить як християнському віровченню, так і засадам політичного націоналізму (в розповсюдження якого серед люду (а надто молоді! - головної авдиторії цього дійства) після появи у 2022 році футболок з Бандерою левова частина правиці наївно повірила), і нарешті ті самі «християни» щиросердно досі волають «ЗА ЩО НАМ ВІЙНА?»…
За тим усім схована клясична дитяча позиція жертви. До слова, неабияк психологічно вигідна, бо жертва завжди чемна й невинна, тільки замість цукорок, отримує чогось батіг з крови та ракет. І цьогорічне Евробачення говорить промовисто, як ніколи.
Спершу голі цифри:
1. Українське журі (склад: Олена Тополя (Alyosha), Ірина Горова, Олена Коляденко, Костянтин Томільченко) віддали: 12 балів Швайцарії (найвищий бал), 10 балів Ірляндії (друга позиція)
2. Український нарід віддав: 12 балів Швайцарії, 8 балів Ірляндії (третя позиція)
Однак склад Нацжурі обирали шляхом прямого голосовання в Дії. Очолила журі Олена Тополя, позаяк отримала більшість голосів. Відповідно у першому випадку маємо непряме, але народне волевиявлення, у другому – пряме волевиявлення українського народу.
Відтак реальні українські цінності:
А) Ірляндська сатанинська вакханалія:
Співачка, чи то пак небінарне співачкО, відверто говорить, що практикує язичницькі й бісовські ритуали, та пропонує Західному світу один з таких актів у прямому етері. Символізм пентаграми, в осерді якої відбувається номер, дияболічний образ її та її компаньйона, ритуальні рухи й виписані на тілі символи (до слова, заклики на підтримку палестинців примусили забрати) підсилено словами пісні, що починаються з відомого прокляття арамейською мовою, що означає «вбиваю словом», а відтак спонукають до знищення. Себто звучать не видумані закляття, а реальні, вкорінені в тисячолітню традицію демонології. Не обгорткові християни знають реальну вагу матерії. Ті, що думають, що то хіба порожні символи, певно, тої самої думки і про Літургію. Значить за суттю і не християни.
Б) Швайцарська ліволіберальна маніфестація:
Символічно безіменний переможець («nemo» – від лат. «ніхто») теж небінарне співачкО. Хлоп бігає сценою у рожевій спідничці й зефірній кофтинці. Солодкавий цинабончик оспівує, о як неочікувано, також знищення «The Code» – очевидно, кодексу як звіту загальноприйнятих законів й звичаїв. Патосно співає, як в тяжкому утвердженні своєї небінарности аж «зійшов до пекла й вернув назад». І нема нічого нового в тих плебейських розвагах, коли б український нарід у той самий час не покладав такі надії на «токсично-маскулінних» воїнів. Голосовання за «Nemo» насамперед говорить про ПОЛІТИЧНИЙ ЗАПИТ. А це типовий «батальйон Монако» й глорифікація стандартного образу лівака-ухилянта. Українське суспільство від цього не нудить, воно того хоче. А водночас показово лиє сльози, ховаючи воїнів.
В) Пік ірляндсько-швайцарського коїтусу
Найсимволічніше сталося насамкінець. На голову проголошеного переможця, ІрляндкО одягнуло чорний ТЕРНОВИЙ ВІНЕЦЬ. ШвайцаркО прослідувало в ньому довгими кулуарами Еврофрик-шоу, аби короноване, виступити в ньому вдруге. Саме того не розуміючи, воно блюзнірськи імітувало Хресну дорогу. Західний світ символічно детронізував Христа й коронував зперверзовану у своїй малості людину. Мрію Просвітництва, засновану на ренесансному антропоцентризмі, зреалізовано. Казали Св. Августин та Тертуліян: «Diabolus (est) simia Dei» («диявол – мавпа Бога»), прагне бо завше не відкинути Його, а посісти Його місце. Злучка сатанинського й ліволіберального промовиста, як ніколи. І думається мені, ірляндкО прекрасно розуміло, що робить. Питання: чи розуміємо, що робимо ми?
Війну в біблійній традиції Господь завжди дозволяє за колективний гріх. І війна – це завжди дорога очищення. Але для того, треба мати мужність бачити свій бруд:
«Тому й запалав гнів Господній на Ізраїля, і віддав він їх у руки грабіжникам, що грабували їх, і віддав їх у руки ворогам їхнім навкруги, так що вони не здолали більше устоятись перед своїми ворогами. Куди вони не виступали, рука Господня була проти них, їм на нещастя, як Господь був сказав і як Господь був присягавсь їм. І стало їм вельми скрутно» (Суддів 2, 14-15).
П. Н. Допис НЕ адресовано світоглядовим ліво-лібералам. З вашою «святою вірою» все зрозуміло.