«Ми стояли поблизу Лозової (Харківщина), і надійшли чутки, що нас перекинуть до Франції або Італії. Через якийсь час ми отримали наказ зробити дерев'яні сани, щоб забезпечити себе транспортними засобами. Ми все запланували заздалегідь: нашому відділенню було необхідно зробити четверо великих саней. Ми знали, що дід, який проживав в одному з місцевих хуторів, збирався будувати хату для своєї дочки, і, маючи всього лише сокиру, зумів витесати відмінний прямокутний брус з поваленого стовбура. Ми поторгувались з ним і викупили цей брус за дві армійські ковдри, 20 рублів, сигарети і кілька швейних голок і кременів. У нас була пилка, і в одну мить ми сколотили четверо саней, а залишки бруса загнали іншим відділенням.
Однак, на другий день румун, який трохи говорив по-російськи і використовувався нашою ротою в якості перекладача, сміючись над нами, повідомив, що приходила стара баба, жінка діда, для розмови з командиром роти. За його словами, вона скаржилася на те, що її дід тяжко працював кілька тижнів, щоб витесати цей брус, а тепер його забрали якісь солдати з нашої роти.
Якби наш унтерштурмфюрер належав до того типу офіцерів СС, якими їх зазвичай зображають зараз, він би просто пристрелив бабку. Замість цього ми отримали наказ з'явитися до командира і пояснити свою поведінку. Ми не сказали ні слова про ковдри, бо це ж було армійське майно, але зізналися в усьому іншому. Командир вирішив, що ми можемо залишити сани у себе, так як брус все одно вже розпиляли, але наказав віддати людям похилого віку ще 40 сигарет і 10 рублів. Ось вам і нелюдське поводження з місцевими з боку військовослужбовців SS-Waffen!
Ми часто обмінювалися з місцевими продуктами в обмін на їхні яйця, смажену картоплю і солоні огірки».
(c) зі спогадів Яна Мунка ветерана полку СС "Вестланд" 5-ої Танкової дивізії СС "Вікінг" (нім. 5. SS-Panzerdivision "Wiking"). (Gordon Williamson. Loyalty is my honour. London, 1995)