![]() |
Кичко Трохим Корнійович |
Під час Другої Світової війни був учасником підпілля у Вінниці (але його роль у підпіллі піддавалася сумніву). Після війни спеціалізувався на критиці юдаїзму. Здобув міжнародну популярність після видання в 1963 році легендарної антисемітської книги «Іудаїзм без прикрас».
Народився 1905 року. Вступив до ВКП(б) у 1928 році. До війни працював в апараті компартії України, потім у Київському обласному управлінні міліції. У вересні 1938 року був заарештований НКВС, але звільнений через рік через недоведеність звинувачень.
Під час німецько-радянської війни перебував на окупованій німцями території з вересня 1941 року до березня 1944 року. Був у німецькому полоні та випущений 18 жовтня 1941 року з Київського табору під прізвищем Самсонов. Брав участь у антинацистському підпіллі у Вінниці.
Після війни працював старшим викладачем кафедри основ марксизму-ленінізму у Київському технологічному інституті легкої промисловості. 1948 року був звільнений нібито за «пропаганду буржуазно-націоналістичної ідеології» під час лекції «Націоналістична сутність школи Грушевського». У тому ж році в ході конфлікту між двома групами колишніх підпільників був виключений з ВКП(б) «за негідну поведінку в період перебування на окупованій території».
З 1950 року працював лектором Київського обласного лекційного бюро товариства «Знання».
У 1952 році колишній партизанський командир Дмитро Медведєв у повісті «На берегах Південного Бугу», де Кичко був виведений під прізвищем Квітко, писав, що він керував антинацистським вінницьким підпіллям. Пізніше у статті «Розкриємо псевдоніми» Озябкіної та Зарудного спочатку у «Вінницькій правді», а потім у московській «Літературній газеті», стверджувалося, що Кичко незаслужено намагався видати себе за учасника підпілля, а насправді співпрацював із окупантами.
Партійні органи понад півтора року розбиралися з цими звинуваченнями. 29 вересня 1954 був відновлений в партії. 28 грудня 1954 року «Вінницька правда» опублікувала спростування, в якому вказувалося, що Кичко справді був підпільником, проте Медведєв у своїй повісті «перебільшив справжню роль» Кичко у підпільному русі. Тим не менш, на довгі роки отримав стійку репутацію людини, яка забруднилася в колабораціонізмі. Так, київський письменник єврей Віктор Некрасов у 1964 році у листуванні з оглядачем Бі-бі-сі Сєвою Новгородцевим стверджував, що «цей тип був у роки окупації директором вінницького кінотеатру у німців. Він уцілів і процвітає, тому що є заслуги, які в очах наших антисемітів переважують навіть відкриту співпрацю з ворогом».
Надалі викладав марксизм-ленінізм, науковий атеїзм та політекономію у Київському технологічному інституті легкої промисловості, до початку 1980-х читав лекції за заявками Київського міського комітету компартії України.