Вечером 26 сентября, глава парламентского комитета по вопросам социальной политики
Галина Третьякова решила сообщить гражданам, что они увидят после ядерного
взрыва, и какие от них останутся тени на асфальте.
Рубрика "Дебилы из Слуг народа".
*сейчас пост удалён.
Читайте также:
У своєму останньому огляді я писав дослівно наступне:
«Рашистам дуже не хочеться відходити з району Балаклеї та загалом залишати район північно-західніше Ізюма. Тому, протягом декількох попередніх тижнів вони намагалися південно-східніше Чугуєва «вирішити питання» із загрозами з цього напрямку. Спочатку противник задіявши, принаймні 2 БТГр зі складу той самої 144-ї мсд (зосередженої на північно-східному напрямку від Харкова у Белгородській області «про всяк випадок»), підсилених принаймні 1 «батальйоном мобілізаційного резерву» спробував прорватися до лінії Печеніги – Стара Гнилиця. Але його спіткала невдача.
Однак, в подальшому командування противника зрозуміло, що цей напрямок не такий загрозливий, як «природній плацдарм» ЗСУ, створений закрутом річки Сіверський Донець південніше Балаклії…Саме цим пояснюються вперті та неоднократні спроби противника прорватися через Гусарівку на південь, по суті у тил нашим підрозділам, які вийшли впритул до рубежу Іванівка – Щасливе, на ближні північно-західні підступи до Ізюма. Дивно, але до серпня місяця, російське командування жодним чином «не бачило тут ніякої загрози»… І лише у серпні противник почав свої наполегливі атаки у Гусарівки».
Чесно кажучи, я не знаю — читають мене у російських штабах, чи не читають. Переповідає Арестович мої висновки у розмовах з Фейгіном, чи не переповідає — це виключно їх справа. Однак, одне я можу сказати точно – рашистькі так звані «воєнкори», та усі численні «дописувачі» з ватного боку, зараз дуже неправі у власних оцінках стосовно свого командування. Воно, насправді, свого часу, не тільки намагалося завадити активним діям ЗСУ на правому фланзі свого Ізюмського угрупування військ і цілком розуміло свою «слабкість» на цій ділянці фронту, а й прагнуло «докорінним чином» вирішити усю цю проблему. Інша справа, що того в нього геть нічого не вийшло, бо воно так й не визначилося, де саме буде «бо-бо» — північніше Балаклеї, або південніше неї. Ну й не вгадало, буває. Власне, так звана «таємниця 144-ї мсд», цими днями, по-суті, думаю, перестане бути такою.
Военный историк Марк Штейнберг в статье, опубликованной в «Еврейской газете», сообщил, что отца Ю. В. Андропова звали Вэлв (Владимир) Либерман, мать — Геня (Евгения) Файнштейн]. Соответственно, Андропов — фамилия отчима.
Признаки, помогающие определить, что мы надоели человеку в моменте разового общения: