КНИГА ГИТЛЕРА "Mein Kampf"

"Mein Kampf" - книга, важное место в которой уделяется пропаганде прямого заимствования методов, тактики, стратегии, и даже идей и целей из ортодоксального иудаизма, еврейского национализма и общинного корпоратизма, сионизма и цинизма. В этой книге причудливо сплетено биографическое с разъяснением основных идей национал-социализма. Первый том ("Eine Abrechnung") опубликован в 1925 году, второй (Die nationalsozialistische Bewegung) - в 1926-м.

Третий том (1928 г.), или "вторая книга" ("Zweites Buch") при жизни Гитлера не опубликован, а после его предполагаемой смерти издавался вместе с первым томом. Хотя общее авторство Гитлера не подлежит сомнению, язык изложения, литературная обработка, и даже название - ему не принадлежат. Текст этой книги Гитлер надиктовал сначала Эмилю Морису (когда сидел в тюрьме в Ландсберге), а в июле 1924 года Рудольфу Гессу (которого в "ночь длинных ножей" убили по приказу Гитлера). Нелепое, несуразное и неадекватное название самого Гитлера ("4 года борьбы с глупостью, тупостью, ложью и трусостью") издатель Макс Аманн заменил на "Моя борьба" ("Майн Кампф"). В 1994 году книга Гитлера "Майн Кампф" издана в Израиле. 

В 1995 г. в Израиле появилось её новое издание в сокращении, под эгидой "Центра изучения германской истории имени Кевнера" при Еврейском Университете в Иерусалиме. В России в 2002, 2009 и 2010 г. приняты постановления, признавшие книгу Гитлера "Майн Кампф" экстремистским материалом и запретившие её чтение и распространение. Принято решение и о блокирование доступа к ней в Интернете. Этот глупый - идиотский - шаг сделал сочинение Гитлера и его идеи соблазнительными и притягательными для молодёжи. Фактически - это та же скрытая пропаганда гитлеризма и неонацизма, что и государственное (университетское) издание "Майн Камф" в Израиле.

Єврейські археологи дійшли висновку: діяння предків – це народні легенди

В історії євреїв та Ізраїлю не було біблійного періоду – єврейські археологи⁠⁠

Зеєв Герцог – археолог, професор Тель-Авівського Університету (Ізраїль):

Після 70 років старанних розкопок на землі Ізраїлю єврейські археологи дійшли жахливого висновку: діяння предків – це народні легенди, ми не входили до Єгипту і не поверталися звідти, ми не завоювали землі й не залишилося жодного сліду від царства Давида та Соломона.

Професор Зеєв Герцог викладає на факультеті археології та стародавніх культур Близького Сходу Тель-Авівського університету. Брав участь у розкопках міст Хацор і Мегіддо разом з Ігалем Єдіном, і в розкопках Тель-Арада і Тель-Беер-Шева разом з Йохананом Ахароні. Керував розкопками в Тель-Міхалі і Тель-Грісі, а нещодавно розпочав розкопки в Тель-Яффо. Він опублікував книги про міські ворота в Ізраїльській землі та її сусідів, про розкопки Тель-Беер-Шева, розкопки Тель-Міхаль, а також короткий збірник з міської археології.

Герцог є співавтором з Ізраїлем Фінкельштейном статті 2007 року, яка заперечує твердження Ейлат Мазар, яка розкопала те, що, на її думку, було палацом царя Давида в Єрусалимі, але тепер відоме як Велика кам’яна споруда. Більшість вчених відкинули те, що Мазар назвала це місце палацом Давида.

«Ізраїль» згадується як плем'я (без території) в одному єгипетському написі часів Марнептаха (1208 р. до н. е.), а потім зникає. Назва «Дім Давида» з’являється як означення царства Худа з IX століття в арамейському написі з Дана та моавському написі з Дивона. Отже, історичне існування Ізраїльського та Юдейського царств можна визнати з дев’ятого століття до нашої ери. По відношенню до інших народів, пов'язаних із західною культурою, це досить давній період і, можливо, це певна втіха для тих, хто цього потребує.

Опубліковано в "Haaretz" 29.10.1999. 

Никогда ни в чем «возвышенном и чистом» россия замечена не была

Русские продолжают талдычить забавную муру о том, что они -хранители каких-то уникальных «традиционных ценностей».
Это нелепая фантазия.
Россия старая была такой же развратницей, как и все прочие страны мира. По этой части она ничем не отличалась от «иных земель», а кое в чем и превосходила их.
Русская церковь всегда была концентратом «невтудверщиков», «Чебурашек» и педофилов.
Крестьянство практиковало снохачество и самый примитивный массовый блуд; дворянство держало гаремы из крепостных девок, а светская жизнь столиц заключалась в перманентном бултыхании в сперме.
Распутины потрахивали цариц, митрополиты не слезали с келейников, генералы таскали с собой девчонок 13-14 лет, переодетых казачками.
К этому следует плюсануть рабство и «торговлю человеками»,  грабеж и геноцид соседей, вонь, грязь, разруху и тотальные взятки.
Никогда ни в чем «возвышенном и чистом» россия замечена не была.
Но она и не претендовала на «особую роль» в этом смысле слова.
Все вопли пропаганды о сохранении «уникальных и традиционных ценностей» являются  сегодняшними фантазиями пропаганды.
Невзоров

Дискурсивна система постмодернізму створює картину «гіперреальності симулякру»

Дискурсивна система постмодернізму створює картину «гіперреальності симулякру»* за допомогою медійних образів через фігури трікстерів, фріків та ін.

Назвемо головні з моменти цієї системи:

- відсутність логіки - відмова від причинно-наслідкових зв'язків, торжество абсурду;

- еклектичність - поєднання різнорідних стилістичних, дискурсивних та ідеологічних елементів;

- руйнування таких категорій, як «правда», «реальність», «факт» та заміна їх перформансами, акціями, флеш-мобами, які використовують реальність в якості матеріалу для своєї естетичної практики;

- аморалізм - відмова від етики, як і взагалі заперечення всього цінного та ієрархічного.
__________
*Що ми розуміємо під «гіперреальністю симулякра»?
Це коли порушується зв‘язок між речами, явищами та знаками, а інформація замість того аби створювати справжні комунікації лише інсценізує їх.

Потрібно розуміти суть «культурних війн»

Ми маємо розуміти суть «культурних війн».

Це публіцистичний термін. І в політичному плані він виявився дуже влучним, оскільки чітко окреслює лівацьку тактику.

А для цього нам потрібно звернути увагу на італійського марксиста Антоніо Ґрамші (Antonio Gramsci; 1891-1937) та теорією культурної гегемонії як засобу класового панування. 

Він вважав, що існують три відносно автономні сфери влади – політика, економіка та культура. Для зміни перших двох потрібно досягти культурної переваги над опонентами.

Перебуваючи в ув'язнені Ґрамші міркував чому ліві в Європі (де робітничий рух був набагато сильнішим, ніж у переважно аграрній російській імперії, в якій, однак, соціалістична революція відбулася першою) не змогли влаштувати повноцінну революцію в здавалося б ідеальний момент, коли після закінчення Першої світової війни державні інститути були безпорадні, а правлячий клас не міг повноцінно реалізовувати своєї влади.

Найбільший роботодавець в Україні зі штатом 187 тисяч співробітників — «Укрзалізниця»

📍2 місце — «АТБ» (44 тисячі працівників).
📍3 місце — «Укрпошта» (майже 35 тисяч працівників).
📍4 місце та 5 місце з майже 30 тисячами працівників — «Сільпо» та «Енергоатом».

Як КГБ УССР перестало брехати про "10 лет без права переписки"

Зі стенограми наради новоствореного КГБ УССР, 1954.

Начальник Миколаївського обласного управління Сидоров нарікає, що вони досі за старими інструкціями брешуть про "10 лет без права переписки" родичам розстріляних у 1937-38-му. 10 років давно минуло, треба вигадати щось інше.
Ну і насутпного року з'явиться вказівка №108сс - і тоді вже РАЦСи системно видаватимуть довідки на кшталт "помер у таборі від серцевого нападу".

«Партия мира» рассчитывает на изматывание россии в войне против Украины

 

Украина вскоре применит дальнобойные БЛА, которые могут атаковать Урал и Заполярье — источник BILD. По информации BILD, уже в этом году Украина сможет применять БЛА с дальностью до 2000 км и больше. Они восполнят дефицит ракет средней и большой дальности. «Ракеты остались в прошлом. БЛА — это будущее», — заявил источник BILD.  

В определенном смысле это ответ на вопрос о стратегии «партии мира», которая категорически не хочет поражения России на Украине, но при этом рассчитывает на изматывание ее в этом конфликте, который должен длиться как можно дольше. Российское руководство своей безумной авантюристической политикой превратило страну в полигон для испытаний новейших военных технологий Запада, возможностей выхода из конфликта у него нет, если только на предельно унизительных условиях.

Поэтому «партию мира» абсолютно устраивает затяжной и безнадежный характер конфликта, в котором Запад получил потрясающую возможность системно выбить из мировой политики одну из крупнейших стран. А постепенное ослабление ее военного потенциала столь же постепенно, но снижает риски и позволяет переключаться на другие задачи.

Это предельно рациональный подход и неудивительно, что сторонники такой стратегии сумели задавить тех, кто настаивает на поражении России на поле боя. Поражение приведет лишь к заключению мира на условиях Запада. Это приятно, но гораздо более важно создать условия, при которых Россия будет исключена на десятилетия (а лучше - еще дольше) из мировой и региональной политики.

Поэтому никакого перемирия и тем более мира «партия мира» не предлагает. Она предлагает контролируемый конфликт на грани, чтобы Кремль не сумел «соскочить». Такой подарок, как нынешнее бездарное и безмозглое российское руководство, может вообще никогда не появиться в будущем, поэтому нужно использовать имеющийся шанс полностью.

И еще один момент. Принуждая Россию перераспределять все имеющиеся у нее ресурсы на военные расходы, Запад тем самым изымает этот ресурс из развития России. Постепенная деградация страны, экономики, технологий, одичание населения - всё это создает непреодолимые препятствия для будущего руководства России, которое будет вынуждено заниматься той катастрофой, в которую ввергло страну текущее руководство. Поэтому интерес Запада в том, чтобы нынешние правители в Кремле сидели как можно дольше. Каждый день их правления сегодня - это неделя на преодоление последствий их деятельности в будущем.