Василь Симоненко
Василь
Андрійович Симоненко (8 січня 1935 — 13 грудня 1963) — український поет і журналіст,
шістдесятник.
Після закінчення
середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського
університету.
Закінчив факультет
журналістики Київського університету у 21 рік і працював в обласній газеті
«Черкаська Правда» і «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої
Газети» в Черкаській області. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в
умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли
лише збірки поезій «Тиша і грім» (26 років) і казка «Цар Плаксій і Лоскотон»
(27 років).
Уже в ті роки набули
великої популярності самвидавні поезії Симоненка, що поклали початок
українському рухові опору 1960-70-х років. Тематично вони становили сатиру на
радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про
зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо
селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокої радянської
деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), затаврування російського
великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий цикл становлять
твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України («Задивляюсь у
твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства»,
«Україні» та ін.).
Своєю творчістю
Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й
увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за
державний і культурний суверенітет України другої половини XX ст. Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна
поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у
сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з
фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» і в
збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань». В УРСР по смерті Симоненка
видано його казку «Подорож у країну Навпаки», збірку поезій «Земне тяжіння» та
збірку новел «Вино з троянд» (ці новели також увійшли у друге видання збірки
«Берег чекань» за кордоном).
Радянська критика в
перше десятиліття після смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його поезії
цілковитим її замовчуванням й одночасно канонізувати спадщину померлого поета
як бездоганно «партійну», проте пізніше, за виразної тенденції до замовчування
творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю»
в літературі (М.Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням
громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (І.Дзюба,
І.Світличний, Є.Сверстюк).
Загибель
1962 року В.Симоненко
разом з А.Горською та Л.Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВД на
Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено
заяву до міської ради. У 1963 році Симоненко був жорстоко побитий кагебістами
на залізничній станції Шевченка у місті Сміла, після чого він переніс відмову
нирок і невдовзі помер у головній обласній лікарні 13 грудня 1963. Поетові було
всього 28 років.
Вшанування
пам’яті
У Черкасах існує
Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. Також 1965 року на громадських
засадах створено музей в селі Біївці в хаті, де народився поет.
Ім’ям Симоненка
названі вулиці у багатьох містах України.
25 грудня 2008 року
Національний банк України випустив в обіг пам’ятну монету номіналом 2 гривні
присвячену поету.
17 листопада 2010
року у місті Черкасах на вулиці Фрунзе, біля палацу одружень (історичний
Будинок Щербини), був відкритий пам’ятник Симоненкові. Автор монумента —
Владислав Димйон.