Тарас Григорович Шевченко
Швачка
Ой не п'ється горілочка,
Не п'ються й меди.
Не будете шинкувати,
Прокляті жиди.
Ой не п'ється теє пиво,
А я буду пить.
Не дам же я вражим ляхам
В Україні жить.
Ходім, батьки-отамани,
У Фастов в неділю
Та надінем вражим ляхам
Кошуленьку білу.
Ні, не білу, а червону…
Ходім погуляєм.
Та в пригоді свого батька
Старого згадаєм,
Полковника фастовського
Славного Семена.
Ходім, брати: не згинете,
Хлопці, коло мене.
В Переп’яті гайдамаки
Нишком ночували.
До схід сонця у Фастові
Хлоп’ята гуляли.
Прийди з того Межигор’я,
Наш славний Палію,
Подивися, що той Швачка
У Фастові діє!
Добре діє! У Фастові,
У славному місті,
Покотилось ляхів, жидів
Не сто і не двісті.
А тисячі. А майдани
Кров почервонила.
А оранди з костьолами,
Мов свічки, згоріли.
В самім замку невеличку
Церковку святую
Не спалено. Отам Швачка
Співа алілуя.
Хвалить господа, веселий,
І каже сідлати
Коня свого вороного:
Має погуляти
У Бихові, славнім місті,
З Левченком б укупі,
Потоптати жидівського
Й шляхетського трупу.
______________________
Вірш «Швачка» Тарас Шевченко написав у 1848 році, перебуваючи на острові Косарал, куди поїхав разом з описовою експедицією, а от надруковано його було у «Кобзарі» в 1867. Тематикою поетичного твору великого українського поета стала важлива для всього українського народу подія, яку називали Коліївщиною. Це було повстання людей, які жили на території Правобережної України, що була на той час частиною іншої держави – Польщі.
Як і у будь-якій визвольній боротьбі, тут були свої лідери і ватажки – люди сміливі, відчайдушні, достойні того, щоб про них не лише говорили, а й пісні складали і різними іншими способами возвеличували.
А тепер кожен, хто забажає, може читати вірш «Швачка» Тараса Шевченка українською мовою і ніби повертатись у далеке українське минуле, коли народ боровся за свою свободу. Окрім Швачки, поет згадує у цій роботі і інших учасників руху, які залишили свій слід в його історії і стали тими, кого оспівували у народних піснях люди. Серед них, наприклад, і полковник Семен Палій, якого вважали справжнім героєм.
__________________
ШВАЧКА Микита (бл. 1728 — кінець 18 ст.) — козац. полковник, один із ватажків Коліївщини. Н. на Волині. Певний час був козаком Нової Січі. Умів читати та писати. Восени 1767 перейшов у Правобережну Україну під час продажу запорожцями солі в Речі Посполитій. Був отаманом Канівського куреня в загоні С.Неживого. У складі повстанського війська захопив Жаботин (нині село Кам’янського р-ну Черкас. обл.), Черкаси, Смілу. Потім його загін оволодів Богуславом та Каневом, де "спалив ратушу, замок, жовнірів багато загинуло". Діяв також у районі Ржищева, а неподалік Василькова об’єднався із загонами А.Журби та І.Бондаренка. Висилав посланців до Києва із закликом приєднатися до повстання. Згідно зі свідченнями очевидців загін Ш. "прийшов до Гребінок, далі пішов до Фастова з козаками Гребіницькими, Білоцерківськими. Було їх близько ста…" У Фастові заявив, що діє відповідно до указів рос. імп. Катерини II. Всього під кер-вом ватажка воювали кілька десятків запороз. козаків, бл. 200 надвірних козаків, селян з-під Василькова та з Канівщини, а також 50 міщан з Києва. Після арешту М.І.Залізняка та І.Гонти перебрав кер-во повстанням на себе. Перебуваючи в с. Блощинці (нині село Білоцерківського р-ну Київ. обл.), листовно пропонував комендантові Білої Церкви М.Карбовському добровільно здати місто. 28 червня 1768 вислав посольство на чолі із запорожцем Остапом Байдою до рос. київ. генерал-губернатора Ф.Воєйкова з проханням про підтримку, однак воно було заарештоване. На початку липня 1768 скликав козац. раду у Фастові, де був обраний полковником. 5—6 липня 1768 керував облогою Білої Церкви. Воював з російськими регулярними підрозділами поблизу Трипілля. 9 липня 1768 пораненим був захоплений у полон солдатами Московського карабінерного полку поблизу м. Богуслав. Разом із 68-ма полоненими козаками та "двома знаменами" відправлений до Києва в розпорядження київського генерал-губернатора Ф.Воєйкова. Був згаданий в указі рос. імп. Катерини II від 12 липня 1768 кошовому отаману П.Калнишевському про приборкання запорожців-гайдамаків. Наприкінці серпня 1768 Київська губернська канцелярія призначила йому покарання: "колесовать и живого положить на колесо, а вместо того бить кнутом, дать сто пятьдесят ударов и, вырезав ноздри и поставя указаные знаки, сослать в Нерчинск в каторжную работу вечно". Наприкінці вересня разом із Семеном Донцем, Микитою Данильченком та іншими 22-ма повстанцями Ш. було привселюдно катовано у Василькові та відправлено до Сибіру, де він, очевидно, помер.
Збереглося кілька нар. пісень, які героїзували його діяльність: "Гей хвалився та козак Швачка, під Білу Церкву", "Ой поїжджає по Україні та й козак Швачка", які були записані в 19 ст. Один із варіантів пісні про Ш. записав у свій щоденник Т.Шевченко (запис від 11 липня 1857), який також присвятив йому поезію "Швачка". Став одним з гол. героїв істор. романів М.Сиротюка "Побратався сокіл" (1965), М.Глухенького "Колії" (1968) і трилогії про Коліївщину В.Кулаковського і П.Сиченка: "Ой гук, мати, гук" (1972), "Ріки виходять з берегів" (1985) та "Вітер з Холодного яру" (2008). Сучасний рок-гурт "Кому вниз" виконує пісню "Микита Швачка" на слова Т.Шевченка й музику А.Середи.