Після гучних і правдивих заяв бійців, які обороняють село Піски — Сергія Гнезділова та Володимира Регеші, хотілося б рішень від влади. Не публічних заяв, а дій по суті. Бо всі ці заяви та звернення мають одну причину — «снарядний голод».
Російські війська демонструють дуже низьку боєздатність, і ніяке просування російськоі армії було б взагалі неможливо, якби ми мали хоча 20% снарядів від російських витрат. Чи робиться все необхідне для вирішення цього питання постачання боєприпасів? Нажаль, далеко не все.
Як завжди, проблемою є відсутність системного планування та слабка між інституційна взаємодія. Питання боєприпасів має не просто підніматись, воно має вирішуватись, і можливості у нас є, щоб покращити цей напрям.
Сучасна війна — це війна логістики. Це не може бути війна піхоти, війна військових, десь там далеко.
Перевагу у війні створює кількість снарядів, кількість мін, кількість бойових машин, кількість стволів, кількість дронів, кількість сенсорів. Все це результат рішень, які має ухвалювати влада.
Тому звертаюсь до Верзовного головнокомандувача, до міністра оборони, депутатів комітету по обороні. Коли ви читаєте повідомлення бійців з села Піски, з-під Бахмута, з Авдіївки, з Сіверська, ваше завдання не мовчки кивати головою на військових, а провести аналіз, чи все ви зробили для укладання контрактів на снаряди та міни, чи вчасно проплатили, чи вчасно внесли зміни до бюджету, чи вчасно транспортували. Це від вас залежить. І якщо снарядів та мін не вистачає, то ваш обов’язок, як народних обранців, їхати туди, у Піски, у Соледар, на Давидів брод, в там на передовій пояснювати бійцям, чому ви щось не змогли, чому не встигли. Адже гроші на закупівлі зброї у бюджеті є, і закупівля снарядів є ключовою проблемою.
До 24 лютого за три роки свого правління жодного снаряду та жодної міни Слуги народу та президент Зеленський для армії не закупили. Це факт. І за цю злочинну бездіяльність треба відповідати, треба бути з людьми чесними.
Виглядає дико, коли замість снарядів та мін, яких не вистачає, офіс президента знову займається рейтингами, піаром, і на це є і час і гроші, і до цього є цікавість.
Ті, хто ухвалює рішення щодо оборонних закупівель, і президент в тому числі, мають хоча б інколи бути на передовій, щоб дивитись на ситуацію своїми очима, спілкуватись з воїнами, доповідати про результати своєї роботи. Це обов’язок влади під час війни.
І це єдиний шлях не відриватись від реальності.