ВІ́ННИЦЬКА ТРАГЕ́ДІЯ 1937–38 – етнічна чистка українців, один із найжахливіших злочинів комуністичного режиму на території України. Відповідно до таємних директив НКВС СРСР і УРСР, що закликали ліквідувати «контрреволюційне антирадянське підпілля», «боротися із шкідництвом у промисловості, сільському господарстві та на транспорті», упр. НКВС по Вінницькій обл. на вересень 1937 сфальсифікувало справи 37 повстанських націоналістичних організацій, за якими було заарештовано і розстріляно десятки тисяч осіб. Розстріли й поховання проводилися у центральному парку культури та відпочинку, на православ. цвинтарі, у саду по вул. Підлісна і набули таких масштабів, що у 1940 самі слідчі органи НКВС порушили справу за фактами масових репресій. Вперше факти про Вінницьку трагедію оприлюднені в 1943 німецькою окупаційною владою, яка, спираючись на свідчення очевидців, розпочала розкопки поховань. Для проведення ексгумації та слідства було створено 2 комісії – німецьку урядову та міжнародну судово-лікарську, що склаладася із представників 11 європейських країн. У період від 24 травня по 6 жовтня 1943 відкрито 91 могилу, де виявлено 9432 трупи, серед яких 169 – жіночі. За документами, прикметами, одягом було ідентифіковано 679 (за неофіц. даними – 707) осіб. Документи та свідки вказали на місця розстрілів – в'язницю і гараж НКВС зі спеціальними трубами для стікання крові. Розстріляні були у віці переважно 25–45-ти р., близько 60 % становили селяни, 40 % – робітники та службовці. Більшість із них заарештовані і розстріляні 1936–38, хоча розстрілювали і під час відступу 1941. У 1943 останки були перепоховані на центральному кладовищі. Комуністична влада прагнула приховати правду про розстріли, стверджуючи, що йдеться про могили жертв нацистів, тому правда про
Вінницьку трагедію стала відомою лише наприкінці 1980-х рр. З ініціативи т-ва «Меморіал» на місці перепоховань жертв більшовицького терору встановлено пам'ятний знак.
