Георгій ЩОКІН
— Останні місяці були вкрай напружені для України, українців у внутрішньополітичному, економічному та й міжнародному вимірах. Падіння економічних показників, зростання цін, конфліктні ситуації, передусім у міжнародних відносинах, зневіреність в обранцях Майдану, на Ваш погляд, — це об'єктивні проблеми утвердження нової влади, деструктивність попереднього режиму, чи за цим системніші, глибинніші причини і прорахунки?
— Безумовно, всі зазначені фактори існують, серед них і об'єктивні, і суб'єктивні. Але основна причина, на мою думку, полягає в тому, що українська влада впродовж майже 15 років незалежності так і не стала українською. Попередня влада Кучми-Медведчука-Януковича, попри удавану «багато-векторність», тяжіла до російського, східного гео-політичного центру. Нинішня влада Ющенка-Рибачука-Єханурова орієнтована на американський, західний центр. А українськість влади полягає в її україноцентризмі, засади якого, передусім, — власні національні інтереси. Він не допускає принизливого плазування перед будь-ким. Сьогодні супердержави на кшталт США здаються комусь дуже потужними і вічними, але вже багато людей переконані в тому, що названа супердержава стоїть на порозі своєї загибелі. І станеться це в найближчому майбутньому, мабуть, нинішнє покоління стане свідком цього. Орієнтація чи то на Схід, чи то на Захід є ознакою меншовартості, різновидом не витравленої поки рабської психології, а раби, як правило, не бувають вдалими керманичами. Тому наступна українська влада повинна стати україноцентрист-ською, яка, нарешті, зрозуміє, що Україна — самодостатня велика держава, на теренах якої розташований не тільки географічний, а й духовний центр Європи. Історія індоєвропейських народів, як сьогодні відомо, розпочалася не в Індії чи Ірані, не в Греції чи Римі, а саме на теренах України, де в VI–IV тисячоліттях до нашої ери була започаткована славетна Трипільська культура — працивілізація сучасного людства.
— Ви, студенти і викладачі Академії були серед перших, хто рік тому вийшов на Майдан, обстоюючи право українців на справедливий вибір, свободу. Чому високі ідеали, за які повстали українці, значною мірою були здевальвовані, чому обранці Майдану часто-густо виявилися не готовими до високої мірки, випробування владою?
—Коли маупівці разом з іншими свідомими українцями вели довготривалу боротьбу із кучмізмом, ми розуміли, що альтернативою може бути тільки тандем Ющенко-Тимошенко. Саме тому в МАУП за кучмівських часів знайшли притулок і В. Ющенко, і Б. Тарасюк, і К. Морозов, і В. Пинзеник, і В. Куйбіда, й інші члени «помаранчевої» команди, її української частини. Для виступів перед студентами було надано найкращі аудиторії і час Ю. Тимошенко, О. Морозу, А. Матвієнку, Л. Лук'яненку, Б. Олійнику, В. Семенюк. Академія ніколи не жалкувала і не жалкує про те, що підтримала в ті важкі часи В. Ющенка, Ю. Тимошенко та О. Мороза, оскільки чітко розуміла, що Кучма, Медведчук, Янукович — це страхітливе, але вже й застаріле вчорашнє. Водночас (і це можуть підтвердити члени Президії Академії) перед тим, як вивести МАУП на наш всеукраїнський Майдан, я висловив своє переконання в тому, що тріумвірат Ющенко-Тимошенко-Мороз не буде ще справжньою українською владою. Чому я це сказав? Бо вже тоді були відомі близькі соратники Ющенка переважно сіоно-єврейського походження — Рибачук, Порошенко, Червоненко, Жванія, Геращенко, Мартиненко, Третьяков, які, як ми й очікували, відсунули згодом на другий план національно свідомих українців. Щодо Ю. Тимошенко, то ми теж добре розуміли — в неї відсутня Українська національна ідея, її ідеологію уособлює О. Турчинов, який вже тоді не втримався і надрукував у своїй партійній російськомовній газетці «Вечерние вести» жахливу за своєю україножерською сутністю величезну статтю «Аутодафе». Скільки жовчі, зневаги та ненависті стосовно українства вихлюпнуто в цьому українофобському опусі! Потім стало відомо, що партію Ю. Тимошенко весь час фінансує єврейський олігарх (найвірогідніше, з ізраїльським громадянством) Коломойський, якому вдячна Юлія Володимирівна намагалася вже в ранзі прем'єра допомогти отримати Нікопольський феросплавний завод. Сьогодні ж у виборчому списку БЮТ «красуються» такі одіозні особистості, як Фельдман і Губський, а її заступником у партії є М. Бродський — тобто переважно представники організованого єврейства (як і сама Ю. Тимошенко, згідно з повідомленнями вітчизняних та ізраїльських ЗМІ). Неукраїнські представники взяли, очевидно, верх і в соціалістичній партії Мороза, де помітну роль останнім часом відіграють Й. Вінський, М. Рудьковський, А. Деркач та «соціалістичний міліціонер» Ю. Луценко, якого ізраїльські видання також називають «своїм». Ось у цьому виразному неукраїнстві значної частини «Нашої України», БЮТ та соціалістів і криється, за моїм переконанням, чергова поразка національно-патріотичних сил, які за постатями Ющенка, Тимошенко і Мороза не розгледіли їхнє переважно сіоністське оточення. Тому і цю владу треба терміново змінювати — на більш українську і менш продажну.
— Які, на Ваш погляд, основні помилки й, можливо, біди, нинішньої української влади, наскільки вона самодостатня і власне відповідально українська?
— Як на мене, основною помилкою нинішнього Президента України (а саме на нього орієнтувалося українство) була та, що відразу після своєї перемоги він самодистанціювався від власних обранців і повністю поклався на своє неукраїнське оточення — Рибачука, Порошенка, Червоненка, Жванію, Третьякова. У результаті отримав гучний корупційний скандал, який відбувся не без участі Ю. Тимошенко з таким самим неукраїнським оточенням. Зберіг свої кадри лише Мороз, але міністри-соціалісти Ніколаєнко, Луценко і Баранівський виявилися такими відвертими непрофесіоналами та загалом неглибокими людьми, що остаточно, на мою думку, розвіяли насаджуваний соціалістами міф про те, що в них начебто є «серйозна команда». Ющенко ж, безумовно, є найбільшим розчаруванням Майдану. Зрозуміло, що за ним від початку (найвірогідніше, через його американську дружину) стояли сіоно-американські сили, які під час «помаранчевих» подій уособлювали такі діячі єврейського походження, як польський президент Квасьнєвський, натівський «яструб» Солана, екс-глава Держдепу США (де власне і працювала Чума-ченко-Ющенко) Олбрайт. Ці сили намагалися провести в Україні «грузинський варіант» зміни режиму, за яким поставлений ними режим Саакашвілі (тобто «сина Ісаака») повністю утримується на гроші міжнародного єврейського афериста Сороса (як, до речі, утримувався і виборчий штаб Ющенка — на гроші іншого єврейського афериста — Березовського). Зрозуміло, що той, хто платить, той і керує. Звідси активна діяльність керівництва Грузії у просуванні до НАТО. Те ж саме робить сьогодні і керівництво України. Але ж це є прямим порушенням діючого українського законодавства про позаблоковий статус нашої Держави! Та й навіщо суверенну Україну, яка є незалежною всього 15 років, знову пхнути у чергове тоталітарне об'єднання, яким є насправді НАТО? Хіба нам замало 70-річного перебування в СРСР? Ось ці дії Ющенка та його команди якраз і вказують на те, що сьогоднішня влада, очевидно, не самодостатня і власне неукраїнська, оскільки відкинула основне — Українську титульну націю, яка є засадничим державотворчим джерелом.
— Інколи складається враження, що хтось навмисне водить усіх нас манівцями, не даючи згуртуватися і врешті-решт утвердитися цілісною нацією, здатною обстоювати свої інтереси і навести лад у себе вдома. Чи не задовго ми визначаємося, якою власне має бути українська влада, шукаємо якихось нових, підказаних кимось рецептів, забуваючи про національний досвід державо-керування, який колись був взірцем і для інших?
— Хто нас намагається «водити» — ми розглянули вище. А що стосується пошуку якихось нових рецептів державокерування, то ви абсолютно маєте слушність: нам нічого шукати десь на стороні, коли все необхідне є у власній хаті. Передусім важливо зрозуміти, що вся повнота державної влади має п'ять складників: світоглядну (або концептуальну), ідеологічну і лише потім три нам всім відомі — законодавчу, виконавчу і судову. Світоглядно-концептуальна влада базується, насамперед, на традиційних духовних цінностях Нації, які беруть початок у нашому випадку з тисячолітньої християнської релігії та прадавніх вірувань, які їй передували. Ідеологічна влада в національних суверенних державах, до яких належить Україна, може базуватися лише на природному націоналізмі, основним проявом якого є національний консерватизм, тобто традиціоналізм. Ми ж з вами не будуємо щось на кшталт СРСР з його інтернаціональним комуно-соціалізмом або США з його космополітичним лібералізмом. Ці дві ідеології — комунізм та лібералізм — є штучними утопічними побудовами і можуть бути тимчасово використані лише в зденаціоналізованих державних утвореннях. Але в національних державах вони, як правило, «не працюють». Саме тому світовий сіонізм і намагається сьогодні створити нове зденаціоналізоване угрупуван-ня — Європейський Союз — де не буде німців, італійців, голландців, французів, а будуть знеособлені «європейці», підпорядковані наддержавним структурам управління, які, без сумніву, будуть захоплені представниками переважно однієї національної меншини — єврейської, яка розпорошена серед усіх європейських країн, але керована одним центром. Щоб протистояти цьому черговому чужинському поневоленню, необхідно спиратися на свою традиційну національну основу, зокрема в галузі державного управління. Тобто в національних державах влада повинна набувати форми націократії, яка на демократичних засадах заповнює всі владні щаблі соціальної піраміди найкращими представниками титульної державотворчої нації з одночасним залученням інших представників, які поділяють цінності корінного етносу. Найбільш традиційною моделлю етнократії для України є гетьманат, що означає виборну одноосібну владу, яка несе повну відповідальність за стан справ у Державі.
— На часі — вибори до Верховної Ради України. Це наріжний, можливо, навіть визначальний етап нової української історії. Українська Консервативна партія, яку Ви очолюєте, вперше і самостійно бере участь у перегонах. Що зумовлює Вашу громадянську, політичну позицію, з чим УКП йде на ці вибори?
— Ми йдемо на вибори під святим для кожного свідомого українця гаслом — «Бог і Україна понад усе!». Програмовими цілями нашої партії є розбудова Української України на основі реалізації Української національної ідеї, яка базується на традиційних духовних цінностях, національній єдності, засадах патріотизму та свідомому виборі історичної долі. Ми робимо ставку на розвій культури Української титульної нації в усіх сферах організації суспільства — духовній, політичній, економічній — і вважаємо, що лише на основі реалізації Української національної ідеї Україна зможе бути гідно представлена у світовому співтоваристві. Ми стверджуємо: тільки сильна соборна національна Держава здатна ефективно захистити життєвий простір Нації, забезпечити традиційно-демократичний лад та необхідний рівень національного життя.
— Загляньмо дещо у майбутнє — консерватори у парламенті. Які перші, скажімо, п'ять, законодавчі кроки запропонують вони українському суспільству?
— Передусім ми вимагатимемо повернення у народну власність вкрадених багатств та суворого покарання грабіжників. По-друге, недопущення злочинної приватизації української землі — нашого основного національного багатства. По-третє — повернення у документи громадян України відомостей про національність та формування всіх гілок влади за пропорційним принципом (тобто за присутність у владі не менше 80% українців). По-четверте, ми будемо відстоювати визнання на міжнародному рівні Голодоморів в Україні спланованим геноцидом та відшкодування зазнаних українством втрат. Основне ж своє завдання консерватори-традиціоналісти вбачають у захисті української мови, відродженні козацтва, розвої української культури та всебічному розвитку титульної державотворчої нації.
— Коли б у Вас була єдина змога звернутися до виборців, про що були б Ваші слова, що є визначальними для українських консерваторів?
— Я б просто повторив слова нашого державного Гімну, які повинні стати програмою життя кожного з нас:
Ще не вмерла України ні слава, ні воля, Ще нам, браття українці, усміхнеться доля, Згинуть наші вороженьки як роса на сонці, Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці. Душу й тіло ми положим за нашу свободу І покажем, що ми, браття, козацького роду!
— І насамкінець. Чи є життя для партій після виборів?
— Партії, що створюються тільки під чергові вибори, швидко вмирають після їх завершення. Найяскравіший приклад — колишній блок В. Литвина з цинічною назвою «За Єду» (думаю, що і нинішній блок цього комуно-кучмівського діяча спіткає така ж доля). Партії, які створюються не під окрему особу чи подію, а базуються на певній ідеології (наприклад, соціалістичній або ліберальній) тримаються доволі довгий час, поки люди не зрозуміють штучність цих ідеологічних побудов. І лише партії, що сповідують традиційні духовні цінності, спираються на здоровий, життєдайний націоналізм, тобто партії консервативного, національно-захисного спрямування живуть стільки, скільки існує Нація.
Розмову вів
Володимир БОНДАР
"Персонал" № 3/2006